Згенеровані штучним інтелектом «лікарі» в халатах радять мільйонам користувачів TikTok неперевірені засоби та повторюють давно спростовані міфи про рак. За дослідженням британської агенції Hallam, ШІ-контент трапляється у 40% найпопулярніших відео про здоровʼя на платформі, а найуспішніші ролики збирають у середньому 2,5 млн переглядів. Британські медичні організації називають це прямою загрозою для громадського здоровʼя.

Що показало дослідження

Дослідження оприлюднила у липні 2026 року цифрова агенція Hallam. Аналітики опрацювали 1198 відео, відібравши по 50 найпопулярніших роликів для низки пошукових запитів — зокрема «health tips» («поради щодо здоровʼя») та «doctor advice» («поради лікаря»). Окремо перевіряли контент з інших чутливих тем, які впливають на життєві рішення: особисті фінанси та освіта. Результати першим оприлюднило видання The Guardian.

Ключові цифри дослідження:

• 40% найпопулярніших відео про здоровʼя в TikTok містили згенерований або оброблений штучним інтелектом контент;
• для запиту «health tips» частка такого контенту сягала 84%;
• найуспішніші ролики з ШІ-«лікарями» набирали в середньому 2,5 млн переглядів;
• більшість публікацій припадала на акаунти з дипфейковими персонажами, стилізованими під справжніх медиків.

Які міфи поширюють синтетичні «лікарі»

Аватари переказували спростовані твердження про причини раку: нібито хворобу спричиняють розігрівання їжі в пластику, використання дезодорантів і сон поруч зі смартфоном. Британська організація Cancer Research UK спростовує всі три твердження: мікрохвильові печі та мобільні телефони випромінюють радіохвилі, надто слабкі, щоб пошкодити ДНК, а зберігання їжі в пластикових контейнерах не підвищує ризик онкозахворювань. Наукових доказів звʼязку дезодорантів із раком грудей також немає.

Окрім міфів, акаунти рекламували екзотичні «рецепти» — наприклад, суміш Coca-Cola з цибулею як знеболювальне. Один із персонажів стверджував, що роками призначав пацієнтам засіб під назвою «Hyalethinap Plus Pro Max», який нібито долає випадіння волосся, ламкість нігтів і біль у суглобах, бо змушує організм виробляти «антивікові молекули». Жодних слідів такого продукту дослідники в мережі не знайшли — товар не існує.

Чому схема працює

Механіка роликів однотипна: згенерований аватар у медичному халаті озвучує сценарій, у якому банальні поради про спосіб життя перемежовуються з псевдонауковими твердженнями, а завершується все згадкою конкретного продукту. Довіру створює не аргументація, а образ — халат, кабінет, впевнена інтонація.

Це не перший сигнал тривоги. У лютому 2026 року некомерційна організація Science Feedback за кілька годин виявила 18 подібних акаунтів у TikTok. Частина з них мала сотні тисяч підписників, а окремі відео набирали до 14 млн переглядів. Аватари запевняли, що куркума знижує рівень цукру в крові, а сире какао з буряком «прочищає артерії». У низці випадків обличчя були скопійовані з реальних лікарів без їхньої згоди.

Мотив здебільшого комерційний: продаж добавок, партнерські посилання або передплата. Іноді акаунт спершу нарощує аудиторію, а монетизація починається пізніше. У лютому 2026 року очільник Американської медичної асоціації Джон Вайт заявив про клонування облич і голосів реальних дипломованих лікарів і закликав розглядати професійну ідентичність медика як актив, що потребує захисту.

Реакція медичної спільноти

Заступниця голови ради Британської медичної асоціації Емма Рансвік вказала на ризики акаунтів, які торгують медичними міфами та рекламують «чудодійні» засоби. За її словами, платформам на кшталт TikTok потрібно робити значно більше для протидії небезпечним фейковим порадам, інакше розплачуватися доведеться користувачам — власним здоровʼям.

Національна медична директорка NHS England, професорка Френкі Свордс, зазначила, що дедалі більше клініцистів фіксують пацієнтів, стривожених і дезорієнтованих порадами, створеними виключно заради кліків. Президентка Королівського коледжу сімейних лікарів, професорка Вікторія Цорціу Браун, оцінила оманливий ШІ-контент як джерело реального ризику для здоровʼя.

Дослідниця медичної дезінформації з Університетського коледжу Лондона Алекс Руані описала явище як індустріалізовану експлуатацію довіри.

Проблема має вимірювану аудиторію. За опитуванням Savanta на замовлення Healthwatch England, оприлюдненим у листопаді 2025 року, соціальні мережі як джерело інформації про здоровʼя використовує приблизно кожен пʼятий дорослий в Англії: 21% жінок і 18% чоловіків. Ще 9% чоловіків і 7% жінок звертаються по медичні поради до ШІ-чатботів.

Що відповідає TikTok

У TikTok результати дослідження заперечили. Представник платформи наголосив, що висновки належать маркетинговій агенції з комерційними інтересами й не відображають реального стану сервісу. За словами компанії, шкідливу медичну дезінформацію видаляють, зокрема згенеровану штучним інтелектом, а надійну інформацію про здоровʼя платформа надає у партнерстві зі Всесвітньою організацією охорони здоровʼя та NHS.

Правила TikTok забороняють видавати себе за інших і вимагають позначати згенерований штучним інтелектом контент. У липні 2026 року компанія також почала тестувати виявлення акаунтів, які масово публікують ШІ-спам у трьох чутливих категоріях — політика, фінансові поради та медичний контент. Проблема, однак, полягає не в самих правилах, а в розриві між ними та тим, що реально потрапляє у стрічку.

Чому це стосується українських користувачів

TikTok — одна з найпопулярніших платформ в Україні, а мовний барʼєр більше не працює як захист: сучасні генератори синтезують озвучення українською з природною інтонацією. Схема «лікар у халаті рекомендує засіб» уже давно адаптована під український ринок.

Окремий ризик для України — використання образів реальних посадовців і медиків у рекламі підробних препаратів та дієтичних добавок, які продають за багаторазово завищеними цінами.

Як розпізнати ШІ-«лікаря»

Кілька практичних орієнтирів, які допомагають відсіяти синтетичний контент:

• Перевірте, чи існує лікар. Знайдіть його прізвище на сайті клініки, у професійних реєстрах або в офіційних акаунтах. Якщо жодних згадок поза TikTok немає — це вагома підстава для сумніву.
• Придивіться до відео. Неприродна артикуляція, «плаваючі» деталі на халаті чи бейджі, надто гладка шкіра, однаковий фон у десятках роликів, ідентичний ритм мовлення — типові ознаки генерації.
• Оцініть структуру повідомлення. Обіцянка швидкого «дива» плюс згадка конкретного товару наприкінці — класична комерційна схема, а не медична порада.
• Шукайте назву препарату в державних реєстрах. Якщо засіб не зареєстрований як лікарський, він не є ліками, хай би що стверджував ролик.
• Звіряйте твердження з профільними джерелами — МОЗ, ВООЗ, профільними медичними організаціями, а не з коментарями під відео.
• Скаржтеся на такі ролики через вбудовану форму TikTok, обираючи категорії про видавання себе за іншу особу або шкідливу медичну дезінформацію.

І головне: жоден ролик у соцмережі не замінює консультації з лікарем, який бачить конкретного пацієнта та його історію хвороби.

Читайте також: 6 способів підхопити шкідливе ПЗ у TikTok

Питання та відповіді

Скільки медичного контенту в TikTok створює штучний інтелект?

За дослідженням агенції Hallam, ШІ-контент трапляється у 40% найпопулярніших відео про здоровʼя. Для окремих запитів, зокрема «health tips», частка сягає 84%.

Чи справді мікрохвильова піч, дезодоранти та смартфон біля ліжка спричиняють рак?

Ні. Cancer Research UK спростовує всі три твердження: випромінювання мікрохвильових печей і мобільних телефонів надто слабке, щоб пошкодити ДНК, а доказів звʼязку дезодорантів із раком грудей немає.

Як відрізнити згенероване відео від справжнього?

Найнадійніший спосіб — перевірити особу лікаря поза платформою. Додатково варто звертати увагу на неприродну артикуляцію, повторюваний фон і сценарій, а також на згадку конкретного товару наприкінці ролика.

Що робити, якщо натрапили на такий акаунт?

Не поширювати відео, поскаржитися на нього через форму TikTok і, за наявності фінансових втрат, звернутися до кіберполіції.

Ця стаття ШІ-«лікарі» в TikTok: підроблені медичні поради збирають мільйони переглядів раніше була опублікована на сайті CyberCalm, її автор — Наталя Зарудня

22 липня 2026 року пілотна мережа 5G запрацювала в центральній частині Києва — столиця стала четвертим містом українського пілотного проєкту після Львова, Бородянки та Харкова. Мережею пʼятого покоління вже скористалися майже 1,5 мільйона абонентів, а в країні працюють понад 300 базових станцій. Наступне місто — Одеса, а повноцінне розгортання технології по всій країні залежатиме від завершення воєнного стану.

5G у Києві: де працює мережа та яка швидкість

Про запуск пілотної мережі в столиці повідомив заступник міністра цифрової трансформації Станіслав Прибитько. За його словами, кожен оператор покривав місто по-різному, проте Хрещатик забезпечили сигналом усі компанії. У тестовому режимі мережа доступна на ділянці від Майдану Незалежності до Бессарабської площі, а також на окремих локаціях операторів.

Під час попередніх випробувань у столиці швидкість мобільного інтернету перевищувала 1 Гбіт/с, а середній показник для користувачів становив 600–700 Мбіт/с. Завдання київського пілоту — перевірити роботу мережі в умовах мегаполіса з високою щільністю населення та значним навантаженням — від якості покриття в щільній багатоповерховій забудові до стабільності обладнання при піковому трафіку.

Щоб скористатися мережею, достатньо мати смартфон із підтримкою 5G, перебувати в зоні покриття та увімкнути відповідний режим у налаштуваннях телефону. У Мінцифри нагадують: якщо пристрій працює в режимі енергозбереження, 5G може не вмикатися. Замінювати SIM-картку чи встановлювати додаткове ПЗ не потрібно — сумісні пристрої підключаються автоматично, як це відбувається при перемиканні між 3G та 4G.

Як Україна дійшла до 5G: хронологія пілотного проєкту

Перші випробування технології відбулися ще у травні 2024 року, коли один із мобільних операторів разом із Nokia організував телеміст між Івано-Франківськом, Києвом та Гельсінкі для перевірки якості звʼязку. У липні 2025 року технологію точково протестували в Київському авіаційному інституті. Проте повноцінний пілотний проєкт для звичайних абонентів стартував лише взимку.

12 січня 2026 року перша в Україні пілотна мережа 5G запрацювала у центрі Львова зі швидкістю передавання даних близько 500 Мбіт/с на одного абонента. 28 січня тестову зону відкрили у Бородянці на Київщині, а 14 лютого — у Харкові, де спільне тестування проводять найбільші українські оператори мобільного звʼязку. Київ став четвертою локацією проєкту. За даними Мінцифри, пілотний етап триватиме до грудня 2026 року.

Вибір локацій невипадковий: Мінцифри прагне перевірити технологію в різних умовах — у невеликих громадах із малоповерховою забудовою та у великих мегаполісах, де навантаження на мережу суттєво відрізняється.

Чи готовий ваш смартфон до 5G

За оцінками Мінцифри, оприлюдненими восени 2025 року, майже 22% усіх смартфонів в Україні — це приблизно 9,4 мільйона пристроїв — уже підтримують технологію 5G. Це означає, що приблизно кожен пʼятий користувач не потребуватиме нового телефона після запуску комерційних послуг. Перевірити сумісність можна в характеристиках пристрою або в налаштуваннях мобільної мережі: якщо серед доступних режимів є пункт 5G або NR, телефон готовий до роботи в новій мережі. Власникам сучасних смартфонів із eSIM також не потрібно жодних додаткових дій.

Що дає 5G порівняно з 4G

Пʼяте покоління мобільного звʼязку — це не просто швидший інтернет, а інша архітектура передавання даних.

Що це означає на практиці

Швидкість. Повнометражний фільм у 4K завантажується за лічені секунди замість кількох хвилин, а відеодзвінки без зависань стають нормою.

Наднизька затримка. Критично важливо для систем реального часу — від дистанційних хірургічних операцій до керування безпілотниками: команда виконується практично миттєво.

Масове підключення. 5G здатне одночасно обслуговувати величезну кількість пристроїв на невеликій території — це відкриває шлях до «розумних міст», де датчики, освітлення та транспортна інфраструктура працюють в єдиній мережі.

Що стримує повне розгортання

Повноцінне розгортання 5G по всій країні планують лише після завершення воєнного стану. Головна причина — частотна: діапазони, необхідні для роботи 5G, частково перетинаються із частотами військових систем, тому перед масштабним запуском необхідні додаткові науково-дослідні роботи спільно з представниками сектору оборони.

Серед інших барʼєрів — економічні та регуляторні:

• Ліцензії. Для комерційного запуску держава має провести аукціон з продажу частотного спектра — під час воєнного стану ефективність таких процедур залишається під питанням.
• Інвестиції. Побудова мережі 5G потребує значно щільнішого розміщення базових станцій, ніж 4G, а отже — мільярдних вкладень операторів в умовах, коли частина інфраструктури зруйнована російськими обстрілами.
• Енергетика. Базові станції 5G споживають більше електроенергії, ніж обладнання попередніх поколінь, тому під час тривалих відключень пріоритетом залишатиметься стабільність мереж 2G–4G.

Частково вразливість наземної інфраструктури компенсує супутниковий звʼязок: з листопада 2025 року в Україні — вперше в Європі — працює комерційний сервіс Starlink Direct to Cell, який дозволяє звичайним смартфонам надсилати SMS безпосередньо через супутники, коли наземна мережа недоступна.

3G вимкнуть до 2031 року

Паралельно з розвитком 5G Україна поступово відмовляється від застарілих технологій: 3G планують повністю вимкнути до 1 січня 2031 року. Частоти цієї технології переналаштовують під 4G, який у Мінцифри називають базою для подальшого розгортання мереж пʼятого покоління. Перехід буде поступовим — користувачі не відчують різких змін у якості звʼязку, оскільки старі технології працюватимуть паралельно з новими.

Що далі: Одеса та плани до 2030 року

Наступним містом пілотного проєкту має стати Одеса. Найближчі місяці оператори аналізуватимуть результати тестувань у чотирьох містах, перевірятимуть обладнання та збиратимуть дані для майбутнього масштабування технології. За оцінками Мінцифри, часткове 5G-покриття у великих містах може зʼявитися до 2030 року, а терміни національного розгортання безпосередньо залежатимуть від безпекової ситуації в країні.

Поширені запитання

Де саме в Києві працює 5G?

У тестовому режимі мережа доступна в центральній частині міста — від Майдану Незалежності до Бессарабської площі, а також на окремих локаціях операторів. Хрещатик покрили всі оператори.

Чи потрібно міняти SIM-картку або тариф для 5G?

Ні. Якщо смартфон підтримує 5G, достатньо увімкнути відповідний режим у налаштуваннях мережі та перебувати в зоні покриття. Варто врахувати, що в режимі енергозбереження 5G може не працювати.

Яка швидкість 5G в українських пілотних мережах?

У Києві під час тестувань швидкість перевищувала 1 Гбіт/с за середнього показника 600–700 Мбіт/с. У Львові на старті пілоту швидкість становила близько 500 Мбіт/с на абонента.

Коли 5G зʼявиться в інших містах України?

Наступною в черзі — Одеса. Пілотний етап триватиме до грудня 2026 року, а повноцінне розгортання по всій країні можливе лише після завершення воєнного стану.

Висновок

Запуск 5G у Києві — найпомітніший етап українського пілотного проєкту: технологія вперше працює в умовах мегаполіса з мільйонним населенням. Майже 1,5 мільйона абонентів, які вже випробували мережу, та понад 300 базових станцій свідчать, що 5G в Україні — вже не плани, а робоча інфраструктура. Водночас масштабування залежить від безпекової ситуації, узгодження частот із сектором оборони та готовності операторів інвестувати в щільну мережу базових станцій. До того часу 5G залишатиметься тестовою технологією в окремих локаціях — але вже сьогодні його можна випробувати на Хрещатику.

Ця стаття 5G в Україні: мережа пʼятого покоління запрацювала в Києві — де ловити сигнал і що далі раніше була опублікована на сайті CyberCalm, її автор — Побокін Максим

Іспанська Passwork Europe S.L. позиціює себе як європейський розробник менеджера паролів «Made in EU» і продає своє рішення державним установам, університетам та компаніям у ЄС. Проте міжнародне розслідування OCCRP і партнерів, зокрема українського StateWatch, встановило: продукт створили російські розробники, а його європейська версія й досі отримує оновлення від непрозорої компанії в ОАЕ та має спільну кодову базу з російським Passwork, сертифікованим ФСТЕК і ФСБ.

Що встановили журналісти

Passwork Europe S.L. — самостійно розміщуване (self-hosted) сховище корпоративних паролів. Клієнт розгортає його на власних серверах, тож у сховищі опиняються фактично всі ключі доступу до інфраструктури організації. Серед клієнтів компанії, які вона рекламувала на сайті та в LinkedIn, — ірландське Управління громадських робіт (OPW), Державна лабораторія Ірландії, Дрезденський технічний університет, бельгійська Paradigm Brussels, що обслуговує ІТ-системи уряду Брюссельського регіону.

На англомовному сайті компанія наголошувала на європейському походженні: бейдж «Made in EU 2017» і формулювання про «європейську компанію, побудовану на довірі». Окремо Passwork опублікувала інструкцію для систем ШІ, у якій ішлося, що компанія не має жодних звʼязків із американськими, російськими чи іншими неєвропейськими структурами. Після звернення журналістів цю інструкцію з сайту прибрали.

Розслідування показало інше. Продукт розробили двоє росіян — Ілля Гарах та Андрій Пʼянков. Обидва досі повʼязані з компанією Passwork FZ-LLC, зареєстрованою у вільній економічній зоні Рас-ель-Хайма в ОАЕ, яка постачає європейській фірмі оновлення програмного коду. Власники цієї компанії публічно не розкриті, і хто саме контролює канал оновлень, журналісти встановити не змогли.

Ті самі співзасновники володіють російським ТОВ «Passwork», яке використовує ідентичний логотип і на власному сайті перелічує серед клієнтів підсанкційні підприємства ВПК: концерн ППО «Алмаз-Антей», НВО «Алмаз», ММЗ «Авангард» (виробник компонентів для С-300 і С-400), «Обʼєднану суднобудівну корпорацію», «Обʼєднану авіабудівну корпорацію», корпорацію «Комета», «Газпром нафту» та інші.

Від Архангельська до Гельсінкі, ОАЕ та Мадрида

Passwork стартував у 2014 році в Архангельську: домен passwork.ru зареєстрував Пʼянков, наступного дня на ту саму адресу було зареєстровано passwork.pro — домен, який дотепер обслуговує європейську версію продукту.

У 2017 році проєкт виграв конкурс стартапів фонду «Сколково», через який засновники познайомилися з фінським підприємцем Пеккою Вільякайненом. Саме він допоміг вивести бізнес у Європу. Фонд «Сколково» та Сколтех у серпні 2022 року потрапили під санкції США за роботу в технологічному секторі економіки росії.

У травні 2017-го в Гельсінкі зареєстрували Passwork Oy: по 35% отримали Гарах і Пʼянков, ще 30% — інвесткомпанія Вільякайнена. Мотивація була відверто прагматичною: у блозі компанії тоді пояснювали, що західний ринок не довіряє російським продуктам, тож для просування потрібна фірма у «нормальній» країні.

Після повномасштабного вторгнення росії в Україну конфігурація змінилася. У травні 2022 року засновники продали частки у фінській компанії. У липні того ж року в ОАЕ зʼявилася Passwork FZ-LLC, де Пʼянков зазначений керівником, а Гарах — власником і контактною особою домену passwork.ae. У листопаді 2022-го обидва заснували російське ТОВ «Passwork» в Архангельську. Фінська компанія пішла на ліквідацію в липні 2024 року, а вже наступного місяця в Іспанії зареєстрували Passwork Europe S.L. — її CEO та єдиним власником став громадянин росії Олександр Мунтян.

Сертифікація ФСТЕК і ФСБ: у чому ризик для європейських клієнтів

Ключова претензія експертів стосується не самої історії походження, а російських державних сертифікатів. Російський Passwork сертифікований ФСТЕК — відомством, підпорядкованим міністерству оборони росії — та ФСБ.

За правилами ФСТЕК і поясненнями трьох юристів, обізнаних із російськими регуляторними процедурами, для отримання сертифіката компанія мала передати вихідний код на детальний аналіз до акредитованої державою лабораторії. Одна з цілей такої перевірки — виявлення вразливостей і так званих недекларованих можливостей — тобто бекдорів.

На сайті російського Passwork зазначено, що архітектура продукту, криптографічні алгоритми, механізми контролю доступу та журналювання пройшли всі етапи перевірки на відповідність вимогам наказу ФСТЕК №76 від 2 червня 2020 року.

Барт ван ден Берг, експерт з безпеки нідерландського інституту Clingendael, який досліджує військові операції, кібербезпеку та новітні технології, попереджає: доступ до вихідного коду дає державі глибоке розуміння продукту і його слабких місць, а за потреби — можливість навмисно щось у нього додати. Він називає такі сценарії серйозними ризиками. Якщо ж обидва продукти мають спільну кодову базу й оновлюються синхронно, вразливості можуть стосуватися обох версій.

Ключовий нюанс: сама по собі передача коду на аудит не означає наявності бекдора. Але вона створює для держави, під юрисдикцією якої перебуває розробник, інформаційну перевагу — знання про потенційні слабкі місця продукту, який паралельно використовують державні установи ЄС.

«Поверхневий» розділ: 517 рядків майже ідентичного коду

Журналісти порівняли публічні матеріали обох продуктів. Онлайн-посібники користувача для актуальних версій російського та європейського Passwork практично не відрізняються нічим, окрім мови. Останні шість оновлень обидві компанії анонсували за схожим графіком і майже однаковими описами нових функцій.

Показовий приклад: 6 квітня 2026 року passwork.ru оголосив про вихід версії 7.6, наступного дня про запуск Passwork Pro 7.6 із тим самим описом змін повідомив passwork.pro.

Дослідник безпеки та приватності Лукаш Олейнік, який на запит OCCRP проаналізував обидва сайти, назвав розділення європейського та російського напрямів технічно поверхневим і вказав на 517 рядків, за його оцінкою, практично ідентичного інсталяційного скрипта — набору інструкцій, що автоматизує розгортання та налаштування ПЗ на пристрої користувача. За словами Олейніка, ситуація потребує окремої перевірки.

Позиція компанії

CEO Passwork Europe Олександр Мунтян заперечує наявність звʼязків між іспанською та російською компаніями. За його словами, вони не мають спільних клієнтів, серверів, систем підтримки, клієнтських записів чи адміністративного доступу, а дані європейських клієнтів зберігаються виключно в ЄС.

Водночас Мунтян підтвердив, що обидва продукти мають спільне походження кодової бази, і саме цим пояснив збіг у графіках оновлень: не виключено, що структура в ОАЕ постачає оновлення кільком сторонам одночасно. Ці оновлення, за його словами, перед впровадженням перевіряє технічна команда Passwork Europe.

Права на ПЗ Мунтян придбав у компанії з ОАЕ у 2024 році; повні права на торговельну марку він має отримати після перехідного періоду, що завершується в серпні 2026 року. Деталі угоди він не розкриває, посилаючись на угоду про нерозголошення. Співзасновник Гарах, за словами Мунтяна, не керує іспанською компанією та не має доступу до клієнтських систем, але надає обмежену підтримку з передавання знань про продукт через структуру в ОАЕ.

Аргумент про сертифікацію ФСТЕК Мунтян відкидає: сам факт перевірки вихідного коду третіми сторонами, на його думку, не доводить наявності вразливостей чи бекдорів. Він також наголошує на архітектурі нульового розголошення (zero-knowledge), за якої шифрування та розшифрування відбуваються на серверах клієнта, тож у самої компанії даних для передавання просто немає.

Журналісти не виявили доказів наявності шкідливого коду в європейському продукті, компрометації даних чи протиправних дій з боку Passwork або її керівництва. Так само не вдалося встановити, наскільки саме європейське ПЗ сьогодні збігається з російським. Співзасновники Гарах і Пʼянков, компанія в ОАЕ та ФСТЕК на запити не відповіли.

Клієнти дізналися про російське коріння від журналістів

OCCRP звернувся приблизно до 30 організацій, які фігурували як клієнти Passwork. Понад десяток підтвердили, що продуктом користуються принаймні окремі співробітники, і майже всі з них не знали ні про російське походження, ні про сертифікацію російської версії ФСБ та ФСТЕК.

Ірландське Управління громадських робіт заявило, що знало лише про іспанську компанію і ризиків не виявило. Державна лабораторія Ірландії повідомила, що запит журналістів привернув увагу до нового потенційного ризику, який сприймають серйозно, і що установа переглядає використання продукту. Бельгійська Paradigm Brussels зазначила, що знала про російське походження розробника, але вважає, що структура компанії змінилася і цей історичний звʼязок не має функціонального впливу.

Ще вісім компаній, які були представлені як клієнти на сайті та в LinkedIn, зокрема Enel Group і Deutsche Post, заперечили використання ПЗ. Мунтян відповів, що йшлося про окремі компанії всередині груп, а не про материнські структури, і що наміру ввести клієнтів в оману не було.

Чому механізм оновлень — критична точка

Найбільше занепокоєння експертів викликає не поточний стан коду, а канал доставки оновлень. Скомпрометовані або зловмисні оновлення залишаються одним із найефективніших способів проникнення в захищені мережі.

Німецький дослідник безпеки Дональд Ортманн назвав механізм оновлень найелегантнішим і найважчим для виявлення вектором атаки: єдине підготовлене оновлення здатне вибірково спричинити вивантаження сховища паролів у цілей, які становлять інтерес, і зникнути без слідів.

Як приклад він навів атаку на SolarWinds у 2019–2020 роках — одну з наймасштабніших кібероперацій в історії. Тоді, як вважається, російські оператори проникли в системи компанії та вбудували троянський код в одне з оновлень ПЗ Orion. Після розсилання оновлення клієнтам зловмисники отримали бекдор-доступ до заражених машин і скомпрометували, зокрема, поштові системи Міністерства фінансів та Міністерства юстиції США. Саме після цієї історії західні уряди почали значно обережніше ставитися до коду російського походження — попередній сигнал вони отримали ще у 2017 році, коли США заборонили антивірус Kaspersky у федеральних відомствах.

Олександр Фролов, київський партнер міжнародної юридичної фірми Kinstellar, який спеціалізується на санкціях і ризиках, зазначив: з огляду на широкі повноваження російських спецслужб існує суттєвий ризик, що держава може отримати доступ до таких матеріалів або вихідного коду — як через передбачені законом механізми, так і через фактичний державний вплив.

Що це означає для організацій

Історія Passwork — не про доведений інцидент, а про прозорість і керування ризиками ланцюга постачання. Менеджер паролів — один із найчутливіших елементів інфраструктури: компрометація сховища відкриває доступ одразу до всіх систем організації.

Практичні висновки для команд безпеки:

• Перевіряти не лише юрисдикцію реєстрації вендора, а й бенефіціарів, походження кодової бази та юрисдикцію, з якої надходять оновлення.
• Вимагати від постачальників критичного ПЗ прозорого опису процесу випуску оновлень: хто збирає білди, хто їх підписує, чи є незалежна перевірка перед впровадженням.
• Оцінювати, чи підпадає розробник або його афілійовані структури під законодавство, що зобовʼязує співпрацювати зі спецслужбами.
• Для державних установ і критичної інфраструктури — розглядати рішення з відкритим кодом і незалежним аудитом або продукти з прозорою юрисдикцією ЄС чи країн-партнерів.
• Фіксувати SBOM (перелік компонентів ПЗ) і контролювати цілісність оновлень, а не покладатися лише на цифровий підпис вендора.

Берт Губерт, колишній розробник, який працював у дорадчому органі нідерландських спецслужб, сформулював суть проблеми стисло: не можна не довіряти постачальнику й водночас довіряти його програмному забезпеченню — такого варіанта просто немає.

Загальні орієнтири щодо вибору сховища паролів — у матеріалі про кращі менеджери паролів. Детальніше про механіку компрометації вендорів — у розборі атак на ланцюг постачання.

Ця стаття Менеджер паролів Passwork: розслідування виявило спільне коріння та синхронні оновлення з російською компанією, сертифікованою ФСТЕК і ФСБ раніше була опублікована на сайті CyberCalm, її автор — Наталя Зарудня

Творець Linux Лінус Торвальдс під час виступу на конференції Open Source Summit India 2026 у Мумбаї пояснив, чому вважає себе радше керівником розробки, ніж програмістом, як ШІ-інструменти одночасно допомагають і виснажують спільноту ядра, та чому Linux позбувається підтримки «музейного» обладнання. Про це пише ZDNET.

Ключові тези:

• Торвальдс не зацікавлений у підтримці застарілого обладнання чи програмного забезпечення.
• Rust важливий, але це не панацея від помилок у логіці програм.
• Розробники Linux уже застосовують ШІ-інструменти для супроводу коду.

Linux 7.1: повільно та впевнено, без гучних анонсів

Розмову відкрив давній колега Торвальдса Дірк Гондель, запитавши про враження від релізу Linux 7.1 — нова нумерація ядра стартувала на початку 2026 року після версії 6.19. Торвальдс відповів, що не мислить категоріями гучних релізів: «Для мене головним є те, що це був дуже стабільний поступ безперервних удосконалень».

Він наголосив, що відколи команда створила систему контролю версій Git, підхід не змінюється: «Ми не робимо релізів із великими новими ефектними функціями, і я активно намагаюся уникати такої моделі. Ми прагнемо постійного поступового вдосконалення і стабільного прогресу».

Однак ШІ тисне на цей робочий процес. «Останнім часом стало дещо складніше, бо ШІ знаходить цікаві помилки, і це додає стресу людям у спільноті», — визнав Торвальдс. Попри це, ядро тримається стабільного графіка релізів кожні девʼять-десять тижнів.

Вікна злиття, виправлення та «баги» особистостей

Торвальдс описав свій робочий ритм під час вікон злиття коду: «Протягом двох тижнів я виконую приблизно 200 злиттів. Це дуже приблизна цифра».

Навіть після десятиліть довіри до мейнтейнерів він опирається змінам в останню мить: «Якщо це не справді важливе виправлення, будь ласка, відкладіть його до наступного релізу замість надсилати мені в останній момент». Причина проста: виправлення може не вартувати навіть невеликого ризику, що воно спричинить нову проблему.

Технічне навантаження турбує його менше, ніж людський чинник: «Новий код — це технічна проблема, її можна виправити. Що справді додає мені стресу — це проблеми з особистостями, які час від часу виникають. Повірте, код виправити легко. Особистість — не завжди». Торвальдс визнає, що частину таких конфліктів свого часу спричинив сам, хоча й працював над цим.

«Я не програміст, я керівник розробки»

Ще одна зміна: Торвальдс більше не вважає себе програмістом. «Будьмо цілком чесними. Я вже майже не читаю код. Я не програміст, я керівник розробки», — сказав він.

Він досі пише невеликі патчі, але це радше підказки, ніж готові рішення: «Я все ще пишу код у тому сенсі, що надсилаю людям патчі, але дуже чітко даю зрозуміти: це пропозиція, вона не тестована. Я очікую, що саме мейнтейнери відповідного коду надішлють мені виправлення у відповідь. Тож власний код я коммічу дуже рідко».

Найважливіше для нього — розуміти задум: «Коли я обробляю pull request, я хочу бачити ширшу картину. Це одна з причин, чому я прошу супроводжувати pull requestʼи дуже якісними поясненнями: я їх читатиму. Я хочу розуміти, що відбувається».

У код він занурюється переважно тоді, коли щось змушує — збої збирання або конфлікти злиття: «Я розвʼязав стільки конфліктів за ці роки, що, мабуть, міг би робити це уві сні. І доволі часто саме тоді, коли я дивлюся на код, я знаходжу проблеми».

NTFS і розчищення «музейних експонатів»

Про давно проблемну підсистему Microsoft NTFS Торвальдс пожартував: «NTFS роками був такою собі проблемною дитиною — знайти людей, які б його підтримували, часом було непросто».

«У нас є дві різні групи, які підтримують дві різні версії NTFS. Обидві працюють, і я просто дозволяю їм зʼясувати між собою, хто вийде переможцем. А може, обидві залишаться надовго», — додав він.

«Я не надто сентиментальний щодо технологій. Ми дещо активніше намагаємось відмовлятися від підтримки обладнання, яким уже буквально ніхто не користується — хіба що в музеях», — зазначив Торвальдс.

Він залишається «переконаним прихильником підтримки обладнання, доки в нього є користувачі», проте «у певний момент вартість підтримки старого заліза стає надто великим тягарем». Як приклад він навів рішення, що у версії 7.2 ядро більше не підтримуватиме x86-машини без апаратної підтримки обчислень із рухомою комою — як-от процесор 486 SX, випущений понад 30 років тому. Раніше з ядра вже прибрали підтримку процесорів i486 та частини i586.

Це частина ширших зусиль із видалення застарілого коду з Linux: зокрема, поступово припиняється підтримка мережевих стандартів ISDN та ATM. Утім, власники старої техніки й надалі зможуть користуватися давнішими версіями ядра.

Git, C, Rust і філософія «hack and slash»

Щодо власних робочих інструментів Торвальдс був лаконічним: «Git і електронна пошта — насправді єдині два інструменти, якими я користуюся. Google я застосовую, щоб шукати інформацію». Він додав: «Я нетиповий. Більшість інших мейнтейнерів використовують значно більше інструментів, і, гадаю, багато з них починають застосовувати ШІ для перевірки патчів». Сам же він працює «на вищому рівні»: «Я працюю з людьми, а не з інструментами».

На запитання про Rust — і в Git, і в ядрі — він відповів стримано: «Я не впевнений, що Rust захопить світ. Я все ще вважаю Rust дуже цікавим, але C для мене — значно простіший інструмент».

Торвальдс продовжив: «Я набагато більше захоплений усіма інструментами, які ми маємо для перевірки C», включаючи «автоматизовані інструменти перевірки патчів» та «автоматизовані інструменти перевірки електронної пошти для патчів, таких як Sashiko».

Підсумовуючи, Торвальдс сказав аудиторії в Мумбаї: «Я більше людина, яка любить рубати та різати, і мені все ще подобається сира та проста сила C, і я не думаю, що це зміниться».

Rust не врятує від логічних помилок

Торвальдс також застеріг від переоцінювання переваг Rust: «Rust виправляє кілька простих помилок, які можна зробити в C, але він не виправляє логічних помилок. Він не думає за розробника: коли пишеться некоректний код, мова не має значення — результат буде некоректним».

Щодо змішаних кодових баз C/Rust він зауважив, що гарантії обмежені: «Гарантії, які дає Rust, діють лише в частинах кодової бази, написаних виключно на Rust. А всюди, де є взаємодія з кодом на C, жодних гарантій немає». При цьому більшість Rust-коду в Linux взаємодіє з основним C-кодом ядра, який, за словами Торвальдса, «значно кращої якості, бо тестувався в усіх можливих середовищах».

«Деякі з наших великих і найгучніших багів у ядрі останнім часом були саме логічними помилками. Це було просто погане програмування, яке, на жаль, трапляється навіть у ретельно підтримуваних підсистемах і важливих ядрах, що мають бути дуже захищеними», — додав він.

ШІ, LLM і «мотлох» проти справжніх багів

Лише на 26-й хвилині розмова дійшла до ШІ та великих мовних моделей (LLM). Спершу Торвальдс уточнив свої нещодавні заяви про «десятикратне» зростання продуктивності завдяки LLM: за його словами, ця цифра була «не науковою» — він, за власним зізнанням, узяв її зі стелі.

«Сьогодні ми, сподіваюся, у точці, де це створює більше продуктивності, ніж забирає, — продовжив він. — Але приблизно до початку цього року ми точно бачили більше мотлоху, згенерованого LLM, ніж корисного коду». Особливим болем стали хибні звіти: «Надходять звіти про помилки, які виглядають цілком правдоподібно, і потрібно чимало зусиль, щоб зʼясувати, що це була просто галюцинація. Коли люди витрачають багато часу на перевірку неправдивого машинного звіту, це серйозно виснажує ресурси».

Навіть зараз, каже він, «більшість якісних звітів потребують більшого, ніж просто LLM»: «Нам довелося добряче попручатися. Якщо хтось знайшов баг за допомогою LLM, недостатньо просто попросити модель скласти звіт і перекинути його через паркан до нас. Ми хочемо бачити запропонований патч і хочемо, щоб людина, яка запускала LLM, брала участь у подальшому діалозі».

Чимало згенерованих ШІ патчів Торвальдс описав як «бездумні латки-пластирі»: «Вони можуть виправити безпосередню проблему, але сам тип помилки нікуди не зникає — він просто чекає в коридорі, щоб вдарити в іншому місці».

Для власних невеликих проєктів він використовує LLM як засіб прототипування: «Доволі часто код у такому вигляді непридатний до використання, але це чудовий спосіб щось швидко випробувати». Водночас для виправлень рівня ядра, за його досвідом, LLM «ще не досягли того рівня».

Прикрі баги та принцип «не стріляти в гінця»

Торвальдс визнав, що деякі знайдені ШІ проблеми виявилися «абсолютно приголомшливими — цікавими в болісному сенсі», особливо вади безпеки, які «зʼявляються в технологічній пресі через два дні».

Попри незручність, наголосив він, «я точно не з тих, хто стріляє в гінця. Гадаю, нам значно краще, коли LLM знаходять помилки — навіть прикрі, навіть ті, які нам, мабуть, варто було знайти ще два десятиліття тому».

За останні місяці, додав Торвальдс, «LLM вказали на кілька повʼязаних між собою багів»: різні люди ітеративно досліджували ті самі ділянки ядра, «і саме тому в нас було три-чотири дуже тісно повʼязані баги, які стали великою новиною протягом кількох тижнів».

«Linux — не анти-ШІ проєкт»: якщо не подобається — форкайте

Уже після виступу в Мумбаї дискусія про роль ШІ в розробці ядра загострилася. 14 липня в розсилці ядра, де обговорювали інтеграцію системи Patchwork із Sashiko, Торвальдс відповів на закиди про «анти-LLM позицію» максимально прямо: «Я усвідомлюю, що деякі люди дуже не люблять ШІ, але це та сфера, де я готовий рішуче наполягти на своєму як мейнтейнер найвищого рівня. Linux не належить до анти-ШІ проєктів, і якщо когось це не влаштовує — можна вчинити по-опенсорсному і зробити форк. Або просто піти».

«ШІ — це інструмент, як і інші інструменти, якими ми користуємось. І він очевидно корисний, — написав Торвальдс. — Ще рік тому це, можливо, не було аж таким очевидним, але сьогодні це питання вже не стоїть. Той, хто в цьому сумнівається, вочевидь просто ним не користувався».

Він визнав, що ШІ буває «болісним інструментом» — і через навантаження на мейнтейнерів, і через те, що «постійно знаходить прикрі баги». Але, за його словами, «рішення — не ховати голову в пісок і не співати щосили „ля-ля-ля, я вас не чую“. Рішення — зробити так, щоб LLM-інструменти допомагали мейнтейнерам, а не лише завдавали їм болю».

«Ми нікого не змушуємо ним користуватись, але я дуже голосно ігноруватиму тих, хто намагається відмовляти від нього інших, — додав він. — І ні, ШІ не ідеальний. Але той, хто вказує на проблеми ШІ, хай водночас подивиться в дзеркало і вкаже на себе. Бо природний інтелект теж не завжди аж такий блискучий».

Підсумок Торвальдса — квінтесенція його підходу: «У спільноті ядра ми займаємось відкритим кодом, бо це дає кращі технології, а не з релігійних міркувань. Тож рішення ми ухвалюємо насамперед на основі технічних переваг. А не через страх перед новими інструментами».

Сам привід для суперечки теж показовий: Sashiko — повністю відкрита система на Rust, яка за даними розробників знаходить 53% помилок на нефільтрованій вибірці з 1000 останніх виправлених комітів ядра. Причому всі ці помилки свого часу пройшли повз рецензентів-людей. Назва походить від японської техніки вишивки сасіко — «маленькі стібки», якою традиційно укріплювали тканину в місцях зношування.

Ґодзілла, Індія та «іграшкові проєкти»

Виступ в Мумбаї Торвальдс завершив на легкій ноті, розповівши, що використовує ШІ «для власних іграшкових проєктів», зокрема для сімейних фото: «Щоразу, коли я подорожую до нового місця — а це мій перший візит до Індії, — я надсилаю дітям фотографії звідти. І з якоїсь дивної причини Ґодзілла, здається, слідує за мною і зʼявляється на цих знімках».

«У ШІ є багато корисних і менш корисних застосувань, — підсумував він. — І, гадаю, Ґодзілла — чудове місце, щоб зупинитися».

Ця стаття «Я більше не програміст»: Лінус Торвальдс про два єдині інструменти, якими користується раніше була опублікована на сайті CyberCalm, її автор — Наталя Зарудня

Агентства з кібербезпеки США та ще дванадцяти країн оприлюднили спільне попередження: хакери, повʼязані з російською федеральною службою безпеки (ФСБ), атакують вразливі та неправильно налаштовані маршрутизатори, щоб проникати в мережі обʼєктів критичної інфраструктури по всьому світу.

Спільне попередження, підготовлене АНБ, ФБР та CISA разом із 16 іншими відомствами з Австралії, Великої Британії, Італії, Канади, Нової Зеландії, Естонії, Фінляндії, Франції, Чехії, Данії, Польщі та Швеції, повʼязує атаки з хакерами «Центру 16» ФСБ.

Це угруповання (відоме також як Berserk Bear, Energetic Bear, Crouching Yeti, Dragonfly, Ghost Blizzard і Static Tundra) сканує підключені до інтернету діапазони IP-адрес у пошуках маршрутизаторів, які приймають стандартні або поширені рядки автентифікації SNMP. Виявивши такі пристрої, зловмисники надсилають команди з підроблених IP-адрес, змушують обладнання копіювати власні конфігураційні файли та викачують їх через протокол TFTP на підконтрольні сервери.

Ще в серпні 2025 року ФБР попереджало, що це саме угруповання з листопада 2021 року атакує критичну інфраструктуру, експлуатуючи критичну вразливість CVE-2018-0171 у функції Smart Install програмного забезпечення Cisco IOS та Cisco IOS XE.

Під найбільшим ризиком — енергетика, звʼязок, оборонно-промисловий комплекс, охорона здоровʼя, фінансові послуги, а також державні установи, насамперед на регіональному та місцевому рівнях.

«Центр 16 […] шукає вразливі маршрутизатори, скануючи інтернет у пошуках пристроїв, які досі використовують стандартні або слабкі паролі та рядки спільноти протоколу SNMP», — попередив у понеділок Національний центр кібербезпеки Великої Британії (NCSC). Хоча SNMP-сканування залишається основним методом угруповання, воно також використовує загальновідомі вразливості пристроїв Cisco, функції Cisco Smart Install (SMI) та вебпорталів керування, щоб отримувати контроль над мережевим обладнанням.

Того ж дня Велика Британія разом із державами ЄС офіційно атрибутувала «Центру 16» ФСБ грудневу атаку 2025 року на енергосистему Польщі — у разі успіху вона могла б залишити без електроенергії пів мільйона людей.

Автори попередження також надали рекомендації, які допоможуть захисникам мереж протистояти цим атакам:

• перейти на SNMPv3 і вимкнути застарілі версії SNMPv1 та SNMPv2;
• вимкнути функцію Cisco Smart Install на всіх пристроях;
• встановити надійні унікальні паролі для локальних облікових записів мережевого обладнання;
• блокувати трафік TFTP і SNMP на межових міжмережевих екранах;
• своєчасно оновлювати програмне забезпечення та прошивки;
• замінити пристрої, підтримку яких виробник уже завершив.

Публікація попередження стала продовженням міжнародної правоохоронної операції, яка знешкодила FrostArmada — окрему кампанію, яку приписують угрупованню APT28 (підрозділ російської військової розвідки, повʼязаний із частиною 26165 ГРУ; відоме також як Fancy Bear і Forest Blizzard). Станом на грудень 2025 року ця кампанія охопила 18 000 маршрутизаторів у 120 країнах.

За даними Black Lotus Labs (дослідницький підрозділ Lumen) та Microsoft, хакери змінювали налаштування DNS на скомпрометованих маршрутизаторах MikroTik і TP-Link для дому та малого офісу (SOHO), перенаправляючи трафік автентифікації на підконтрольні сервери та викрадаючи логіни Microsoft 365 і токени OAuth.

У межах санкціонованої судом операції за підтримки Міністерства юстиції США, уряду Польщі та кількох компаній із кібербезпеки ФБР дистанційно видалило шкідливі DNS-налаштування зі скомпрометованих маршрутизаторів і змусило їх підключатися до легітимних DNS-резолверів.

Ця стаття США та 12 країн-союзниць попереджають про російські кібератаки на критичну інфраструктуру раніше була опублікована на сайті CyberCalm, її автор — Наталя Зарудня

Європейський Союз і Велика Британія спільно запровадили санкції проти десятків російських осіб та організацій, звинувативши росію в координації мережі хакерських угруповань, відповідальних за атаки по всій Європі.

Рада Європейського Союзу оголосила про санкції проти девʼяти осіб і чотирьох організацій, серед яких — офіцери російської військової розвідки (ГРУ) та кіберзлочинці. Велика Британія окремо запровадила санкції проти 24 осіб та організацій, зокрема високопоставлених представників ГРУ Вʼячеслава Стафєєва, Івана Сеніна та Івана Касьяненка, які, за даними офіційних осіб, керували кібер- і гібридними операціями.

Британія також наклала санкції на працівників компанії IMPULS, яку звинувачують у вербуванні хакерів із російських університетів, а також на осіб, повʼязаних зі шкідливим ПЗ Lumma Stealer: за даними британської влади, лише за пів року від нього постраждали щонайменше 2100 жертв у країні. Крім того, під обмеження потрапили десять осіб, повʼязаних із медіаресурсом Rybar LLC, — за поширення антиукраїнських наративів та ймовірне втручання у вибори в Молдові та Вірменії.

Рада ЄС також публічно ідентифікувала 16-й Центр Федеральної служби безпеки (ФСБ) росії як структуру, що контролює низку кіберзагрозних угруповань, зокрема сумнозвісну хакерську групу Turla.

За даними офіційних осіб, підрозділ роками атакував урядові мережі та критичну інфраструктуру Франції, Німеччини, Польщі, Кіпру, Нідерландів, Австрії, Словаччини, Румунії та Фінляндії, а кампанії кібершпигунства проти урядових і оборонних цілей веде з 2010 року.

Хакерів Turla також повʼязують із нещодавньою невдалою атакою на критичну інфраструктуру Польщі, зокрема на обʼєкти енергосистеми — теплоелектроцентралі. За оцінками польської влади, у разі успіху атака могла б залишити без електроенергії близько 500 000 людей посеред зими.

«Кіберзлочинці, самопроголошені хактивісти та приватні компанії, повʼязані з росією, зокрема субʼєкти, що діють за її вказівками, під її керівництвом чи контролем, також здійснювали, уможливлювали та підтримували широкий спектр зловмисних дій. Ми рішуче засуджуємо поведінку росії та зловживання цією кіберекосистемою, спрямовані проти публічних сервісів і критичної інфраструктури, що спричиняють збої та фінансові збитки», — заявили в Раді ЄС.

«У відповідь на зловмисну діяльність ЄС також запроваджує обмежувальні заходи проти девʼяти осіб і чотирьох організацій. Ці санкції охоплюють офіцерів розвідки ГРУ, а також кіберзлочинців, самопроголошених хактивістів і приватні компанії, які долучаються до зусиль росії з дестабілізації ЄС, його держав-членів та міжнародних партнерів».

Нагадаємо, наприкінці грудня зловмисники атакували польську енергосистему, зокрема дві теплоелектроцентралі та систему керування відновлюваною енергетикою, однак спричинити відключення електроенергії їм не вдалося. Дослідники ESET згодом повʼязали інцидент із підтримуваним російською державою угрупованням Sandworm, яке намагалося розгорнути деструктивне шкідливе ПЗ DynoWiper для знищення даних на скомпрометованих пристроях.

Нещодавно Польща також заблокувала кібератаку на ІТ-інфраструктуру Національного центру ядерних досліджень (NCBJ) — головного державного інституту країни, що спеціалізується на ядерній фізиці, реакторних технологіях і фізиці елементарних частинок.

Нинішні санкції зʼявилися невдовзі після січневої пропозиції Європейської комісії щодо нового кібербезпекового законодавства, покликаного посилити захист від кіберзлочинності та підтримуваних державами угруповань, які атакують критичну інфраструктуру Європи.

Ця стаття ЄС і Велика Британія запровадили санкції проти російських військових хакерів за кібератаки раніше була опублікована на сайті CyberCalm, її автор — Наталя Зарудня

Електронний документообіг уже давно перестав бути перевагою великих компаній. Сьогодні договори, акти, рахунки, кадрові документи та внутрішні накази дедалі частіше існують лише в цифровому вигляді. Це швидше, зручніше й дешевше, ніж паперовий документообіг.

Проте разом із переходом у «цифру» бізнес отримав нові ризики. І вони пов’язані не стільки з електронним підписом, скільки з людьми, їхніми обліковими записами та пристроями.

Саме тому сучасний захист електронного документообігу — це вже не історія про один інструмент, а про цілу систему безпеки.

Помилка №1. Вважати, що КЕП захищає від усіх загроз

Багато компаній переконані: якщо документи підписуються кваліфікованим електронним підписом, то питання безпеки вирішене.

Насправді КЕП підтверджує особу підписанта та забезпечує юридичну силу документа. Але він не може запобігти ситуації, коли зловмисник уже отримав доступ до комп’ютера працівника або його корпоративного акаунта.

Якщо бухгалтер відкрив фішинговий лист, а керівник використовує той самий пароль на кількох сервісах, проблема виникає задовго до моменту підписання документа.

Помилка №2. Захищати лише ключі, але не доступ до системи

У багатьох організаціях ретельно зберігають носії з ключами КЕП, але майже не приділяють уваги тому, як співробітники входять у систему документообігу.

Пароль, навіть складний, сьогодні вже не можна вважати достатнім захистом. Фішингові сторінки, викрадені сесії, шкідливе програмне забезпечення — усе це дозволяє обійти пароль значно простіше, ніж здається.

Саме тому дедалі більше компаній впроваджують багатофакторну автентифікацію та апаратні FIDO2-ключі. Навіть якщо пароль стане відомий стороннім особам, без другого фактора отримати доступ до системи буде значно складніше.

Помилка №3. Не контролювати права доступу

Електронний документообіг — це не лише підписання документів.

Хтось створює документ, хтось його погоджує, хтось переглядає, а хтось має право змінювати або видаляти.

Якщо всі користувачі мають надмірні повноваження, ризик випадкової або навмисної помилки суттєво зростає.

Хороша практика — регулярно переглядати права доступу та залишати кожному співробітнику лише ті можливості, які справді потрібні для роботи.

Помилка №4. Не навчати співробітників

За статистикою, більшість успішних кібератак починається не зі злому серверів, а зі звичайного електронного листа.

Працівник відкриває вкладення, переходить за посиланням або вводить пароль на підробленій сторінці — і цього вже достатньо, щоб отримати доступ до корпоративної інфраструктури.

Навіть найкращі технічні рішення не компенсують відсутність базових знань із кібергігієни.

Короткі навчання, тестові фішингові кампанії та зрозумілі внутрішні правила часто дають більше користі, ніж дороге програмне забезпечення, яке співробітники використовують неправильно.

Помилка №5. Сподіватися лише на один інструмент

Надійний електронний документообіг будується за принципом багаторівневого захисту.

У типовій сучасній компанії він включає:

• кваліфікований електронний підпис для юридично значущих документів;
• багатофакторну автентифікацію для входу до корпоративних сервісів;
• FIDO2-токени або смарткартки для критично важливих облікових записів;
• розмежування прав доступу;
• журналювання дій користувачів;
• резервне копіювання даних;
• регулярне навчання персоналу.

Кожен із цих елементів сам по собі не забезпечує абсолютного захисту. Але разом вони значно ускладнюють реалізацію більшості поширених атак.

З чого почати

Компаніям, які лише планують посилювати безпеку електронного документообігу, не обов’язково одразу впроваджувати складні рішення.

Найкраще рухатися поетапно:

1. Перевірити, хто має доступ до системи документообігу.
2. Увімкнути багатофакторну автентифікацію для всіх критично важливих облікових записів.
3. Перейти на захищені носії або FIDO2-ключі там, де це доцільно.
4. Навчити співробітників розпізнавати фішингові атаки.
5. Регулярно переглядати права доступу та журнали подій.

Навіть кілька таких кроків можуть істотно підвищити рівень захисту без значних фінансових витрат.

Висновок

Сучасний електронний документообіг — це вже не лише про електронний підпис. Це ціла екосистема, у якій безпека залежить від того, наскільки добре захищені користувачі, їхні облікові записи та корпоративні сервіси.

Компанії, які впроваджують комплексний підхід, значно краще протистоять фішинговим атакам, компрометації акаунтів і несанкціонованому доступу до документів.

Якщо ви плануєте впровадити або вдосконалити захист електронного документообігу, варто оцінювати не окремі інструменти, а всю систему безпеки: від автентифікації користувачів до безпечного використання КЕП, FIDO2 та сучасних засобів контролю доступу.

Ця стаття Як побудувати захищений електронний документообіг у компанії: від КЕП до FIDO2 раніше була опублікована на сайті CyberCalm, її автор — Наталя Зарудня

«Та-да-да ду-да ту-да-да» — народжені у 80-х і 90-х досі чують у голові 8-бітну мелодію із Super Mario Bros., якщо грали в неї в дитинстві. Ці спогади такі ж теплі, як обійми бабусі, посиденьки з друзями після уроків чи суботні мультфільми по телевізору. Ретро-ігри на кшталт Mortal Kombat, Street Fighter і The Legend of Zelda — для геймерів своєрідна «їжа для душі». Й інтерес до них не згасає: класика стала повноцінною індустрією з підписними сервісами, спеціалізованим «залізом» і власним рухом за збереження ігрової історії.

Чому ретро-ігри викликають стільки любові

Музика і візуальний стиль старих ігор працюють як емоційний якір: вони повертають нас у минуле приблизно так само, як улюблена пісня зі шкільних років миттєво переносить у конкретний момент життя. Стример Кріс Шранк, відомий на Twitch як FutureManGaming, описував це у коментарі WIRED так: «Граючи в ретро-ігри, ти радієш, що знову почуваєшся дитиною. У дорослому віці на тобі всі ці обовʼязки й тривоги, і якщо можна знайти спосіб забути про них хоча б на 15 хвилин — це вже допомагає».

Утім, психологи виокремлюють одразу кілька механізмів, які пояснюють живучість класики.

1. Ностальгія. Багато людей виросли на цих іграх, тож повернення до них — можливість знову пережити емоції юності. Психіатр Жак Жоспітр-молодший, співзасновник телемедичної платформи SohoMD, пояснював WIRED, що привабливість ретро-ігор подвійна: внутрішня — позачасовий класичний геймплей, як у шахах, — і зовнішня, коли гра повʼязана з позитивним досвідом минулого, людьми й місцями. Його колега Майкл Фельдмаєр додає: знайомий звук чи образ активує систему памʼяті разом із системою винагороди мозку — вивільняється дофамін, нейромедіатор задоволення. А ще ностальгія важлива для емоційної стійкості: згадка про кращі часи в минулому здатна пробудити надію на майбутнє навіть у болісному сьогоденні.
2. Простота і доступність. Більшість ретро-ігор мають зрозумілу механіку, яку опановуєш за хвилини. Вони не вимагають десятків годин на освоєння, завантаження патчів чи вивчення складних систем прокачування — і добре вписуються в дорослий графік, де на гру є пів години, а не цілий вечір.
3. Подвійний ефект задоволення. Кеннет Вуг, керівник каліфорнійської програми лікування компʼютерної залежності, зазначав у тому ж матеріалі WIRED: нейровізуалізація підтверджує, що відеоігри активують центри задоволення мозку, а в дітей і підлітків ці шляхи винагороди чутливіші, ніж у дорослих. Тому коли дорослий повертається до гри з дитинства, задоволення з минулого накладається на теперішній досвід — особливо якщо в дитинстві людина вважала себе успішним гравцем і памʼятає це саме так.
4. Художня цінність. Піксельна графіка і чіптюн-звук мають власний шарм та естетику, яка не старіє. Для багатьох гравців ці аспекти не менш важливі, ніж фотореалістична графіка сучасних блокбастерів.
5. Ігровий дизайн. Ретро-ігри часто вирізняються бездоганним дизайном рівнів: обмежені технічні можливості змушували розробників бути винахідливими. Три життя, жодних автозбережень — такі ігри виховували терпіння і наполегливість.
6. Спільнота і культура. Довкола ретро-ігор існує величезна фанатська спільнота: форуми, YouTube-канали, стрими, спідрани й турніри. Благодійні марафони на кшталт Games Done Quick регулярно повертають класику в центр уваги.
7. Колекціонування і реставрація. Колекціонування картриджів і консолей перетворилося на популярне хобі, а рідкісні видання — на інвестиційний актив. Частина ентузіастів відновлює старе обладнання і грає лише на оригінальному «залізі».
8. Інді-розробники. Сучасні інді-студії надихаються класикою і випускають нові проєкти в ретро-стилістиці. Такі ігри створені, щоб задовольнити апетит до ностальгії, — і водночас підживлюють інтерес до оригіналів.

Ретро — це ще й про збереження історії

З роками до емоційних причин додалася цілком раціональна: старі ігри буквально зникають. Спільне дослідження Video Game History Foundation і Software Preservation Network показало, що 87% класичних відеоігор, виданих у США до 2010 року, більше не продаються в жодній формі — легально доступними лишаються тільки 13%. Дослідники порівнюють цей показник із виживаністю американського німого кіно.

Ситуацію погіршують закриття цифрових магазинів: за підрахунками VGHF, станом на квітень 2023 року в продажу залишалося лише 5,87% ігор для Game Boy, а закриття eShop для 3DS і Wii U одним махом прибрало з ринку більшість комерційно доступних ігор цієї родини. Тож емуляція і фанатські архіви для багатьох тайтлів — єдиний спосіб не зникнути назавжди. Усвідомлення цього стало ще одним двигуном ретро-буму: гравці зрозуміли, що цифрова гра може просто щезнути.

Які найкращі ретро-ігри

Визначити найкращі ретро-ігри складно — це справа смаку й особистого досвіду. Проте є тайтли, які регулярно згадують серед найвпливовіших в історії індустрії:

1. Super Mario Bros. (1985) — гра для Nintendo Entertainment System (NES), що визначила жанр платформерів і стала однією з найвпізнаваніших ігор усіх часів.
2. The Legend of Zelda (1986) — також для NES; заклала основи пригодницьких ігор із відкритим світом.
3. Tetris (1984) — головоломка Олексія Пажитнова з простим, але захопливим геймплеєм, одна з найпопулярніших ігор в історії.
4. Pac-Man (1980) — аркада, що стала іконою попкультури.
5. Donkey Kong (1981) — класика Nintendo, де вперше зʼявився Маріо (тоді ще під імʼям Jumpman).
6. Sonic the Hedgehog (1991) — символ Sega і один із найвідоміших платформерів.
7. Street Fighter II (1991) — файтинг від Capcom, що визначив жанр і досі живе в турнірній сцені.
8. Final Fantasy VII (1997) — одна з найулюбленіших JRPG усіх часів.
9. Castlevania: Symphony of the Night (1997)— гра для PlayStation, що поєднала платформер і RPG та стала класикою жанру «метроїдванія».
10. Metroid (1986) — разом із Castlevania заклала основи «метроїдваній», запропонувавши дослідження великого нелінійного світу.

Ці ігри вплинули на розвиток індустрії та досі популярні — не лише через історичну цінність, а й через геймплей, який витримав перевірку часом.

Як пограти в ретро-ігри у 2026 році

Способів кілька, і вибір залежить від бюджету, наявного обладнання й того, наскільки важлива автентичність.

Оригінальне обладнання

Гра на оригінальних консолях зі справжніми картриджами чи дисками — найавтентичніший досвід із рідними контролерами. Мінуси: обладнання дедалі дорожче й старіє фізично — конденсатори висихають, батарейки збережень у картриджах помирають, а підключення до сучасних телевізорів потребує окремих перехідників.

Емулятори

Програмні емулятори запускають ретро-ігри на сучасних компʼютерах, смартфонах та інших пристроях: RetroArch, MAME, Snes9x, Dolphin (GameCube/Wii). Переваги — гнучкі налаштування графіки й керування, збереження в будь-який момент, а подекуди навіть онлайн-мультиплеєр там, де його ніколи не було. Головний нюанс: емулятору потрібні ROM-файли ігор, які легально можна отримати, лише зробивши копію з власних картриджів чи дисків.

Підписні сервіси та цифрові магазини

Найпростіший легальний шлях сьогодні. Nintendo Switch Online + Expansion Pack відкриває бібліотеки NES, SNES, Game Boy, Game Boy Advance, Nintendo 64, Sega Genesis і навіть Virtual Boy, а власникам Switch 2 — ще й добірку ігор GameCube. PlayStation Plus Premium містить каталог класики PS1 і PS2, Xbox підтримує зворотну сумісність з іграми оригінальної Xbox і Xbox 360, а на ПК класичні ігри продають GOG (без DRM, із фокусом на збереженні старих тайтлів) і Steam. Мінус підписних моделей: гра доступна, лише поки її тримають у каталозі — і поки ви платите.

FPGA-консолі

Сучасні консолі на FPGA-чипах відтворюють оригінальне «залізо» на рівні схемотехніки й запускають справжні картриджі без програмної емуляції. Найгучніша новинка — Analogue 3D: повністю сумісна з усією бібліотекою Nintendo 64 консоль із виведенням картинки в 4K, яка вийшла в листопаді 2025 року за ціною $249,99. Analogue Pocket так само працює з оригінальними картриджами Game Boy, Game Boy Color, Game Boy Advance і Game Gear. Це варіант для пуристів: сучасні технології, оригінальні носії, покращена картинка — але й відповідна ціна.

Ретро-хендхелди

Окремий тренд останніх років — портативні пристрої для емуляції: компактні консолі з екраном і класичним розкладом кнопок, здатні запускати ігри від 8-бітних систем до ранніх 3D-платформ. Саме вони зробили ретро-геймінг по-справжньому масовим: десятиліття ігрової історії тепер уміщаються в кишені.

Смартфони: офіційні ігри та емулятори

Класичних портів від Nintendo у Google Play чи App Store немає: компанія випускає на смартфони лише окремі ігри, створені під сенсорне керування, — як-от Super Mario Run. Тож 8-бітного Маріо офіційно можна отримати тільки через Nintendo Switch Online. Натомість у квітні 2024 року Apple дозволила ретро-емулятори в App Store — і безплатний Delta з підтримкою систем від NES до Nintendo DS миттєво очолив чарти завантажень. На Android емулятори були дозволені завжди — той самий RetroArch доступний у Google Play. ROM-файли, як і на ПК, доведеться легально робити з власних копій ігор.

А от розраховувати на офіційні мобільні порти класики дедалі важче: Sega ще 2023 року згорнула програму Sega Forever і поступово вилучає старі ігри з магазинів — у лютому 2026-го повідомлення про припинення підтримки отримали навіть мобільні версії Sonic the Hedgehog 1 і 2. Ще одне нагадування, що цифрова класика має звичку зникати.

Міні-консолі та колекційні збірки

Офіційні перевидання на кшталт NES Classic Edition чи Sega Genesis Mini прості у використанні й часто комплектуються репліками оригінальних контролерів, але мають фіксований набір ігор і обмежені тиражі. Колекційні збірки для сучасних платформ — від Sega Genesis Classics до ювілейних антологій Capcom і SNK — легальний спосіб отримати одразу пакет класики, нерідко з бонусними матеріалами. Окрема категорія — офіційні й фанатські нативні ПК-порти: ентузіасти вже декомпілювали Super Mario 64 і The Legend of Zelda: Ocarina of Time, перетворивши їх на повноцінні програми для компʼютера.

Безпека: де ретро-геймінг перетинається з кіберзагрозами

У ретро-геймінгу є і суто безпековий вимір, про який варто памʼятати кожному, хто вирушає на пошуки улюбленої гри з дитинства.

• Випадкові ROM-сайти — класичний вектор зараження. Результати пошуку на кшталт «download free ROMs» здебільшого ведуть на рекламні ферми або сайти зі шкідливим ПЗ. Завантажений «інсталятор гри» може виявитися трояном чи інфостілером. Загальні правила безпечного завантаження файлів з інтернету працюють і тут: перевіряйте файли через VirusTotal і не запускайте виконувані файли з сумнівних джерел.
• Моди та фанатські доповнення — теж зона ризику. Ігрова спільнота вже бачила, як через моди поширювали шкідливе ПЗ: кампанія WeedHack уразила понад 116 000 систем гравців Minecraft, а інфостілери в Roblox крали навіть корпоративні дані. Ретро-сцена з її романхаками й фанатськими перекладами — не виняток: завантажуйте патчі лише з перевірених ресурсів спільноти.
• Емулятори — тільки з офіційних сайтів. Популярність RetroArch чи MAME робить їх привабливою приманкою: підроблені «збірки з іграми» на сторонніх ресурсах нерідко нафаршировані небажаним ПЗ. Клони пролазять навіть в офіційні магазини: одразу після зміни правил Apple у App Store зʼявилася підробка під емулятор Delta з рекламою і трекерами, яку компанії довелося видаляти.
• Онлайн-функції старих ігор. Фанатські сервери й емуляторний мультиплеєр не мають сучасних систем захисту. Для таких сесій не завадить VPN— і окрема пошта без привʼязки до основних облікових записів.

Найчистіший шлях і з юридичного, і з безпекового погляду — офіційні сервіси та власні копії ігор. Якщо гра досі продається, найпростіше її купити.

Навіть у неспокійні часи людям потрібні маленькі острівці спокою і радості — і для багатьох ними стають саме ретро-ігри. Вони повертають відчуття, що світ може бути простим і зрозумілим: три життя, один джойстик і мелодія, яку памʼятаєш напамʼять уже кілька десятиліть.

Ця стаття Ностальгія, виклик і справжня ігрова магія: чому ретро-ігри залишаються улюбленими раніше була опублікована на сайті CyberCalm, її автор — Семенюк Валентин

Штучний інтелект несе для людства ризик масштабу Хіросіми, якщо уряди не домовляться про обмеження щодо його розробки. Про це заявила міністерка закордонних справ Великої Британії Іветт Купер. Вона закликала країни, зокрема США та Китай, узгодити міжнародні правила для ШІ й прогнозує, що ця тема визначатиме зовнішню політику найближчі два роки.

Свої тези Купер виклала в есе для аналітичного центру Chatham House, оприлюдненому в понеділок, і в інтервʼю виданню Guardian.

Ядерна паралель

У есе під назвою «Britainʼs Place in the New World Order» («Місце Британії у новому світовому порядку») Купер порівняла ШІ з ядерною зброєю. Вона нагадала, що міжнародна згода щодо ядерної безпеки після Другої світової війни сформувалася лише тоді, коли світ на власні очі побачив руйнівну силу нової технології.

«На ядерному напрямі міжнародна угода зʼявилася лише після того, як світ побачив жахливу силу нової технології в Хіросімі — і запитав, що станеться, якщо вона потрапить не в ті руки. Ми не можемо дозволити собі чекати на аналог Хіросіми у сфері ШІ, перш ніж почати діяти», — заявила вона.

За словами Купер, між провідними державами досі немає жодних угод щодо ШІ, тоді як ядерні домовленості свого часу дали змогу розвивати мирну атомну енергетику й водночас стримувати поширення зброї. Вона наголосила, що Велика Британія здатна очолити роботу над безпекою ШІ, спираючись на саміт із безпеки ШІ у Bletchley Park 2023 року.

Загроза вже реальна

Купер підкреслила, що небезпека не є гіпотетичною. «У всьому світі люди відчувають одне й те саме: тут є неймовірний потенціал, але водночас і величезний ризик. Ми вже живемо у світі, де діють зловмисники, які використовуватимуть технології проти нас, — чи то гібридні загрози, чи то злочинні угруповання за підтримки держав або інші організації, чи екстремісти й терористичні групи», — сказала вона.

«Гадаю, ШІ зрештою стане домінантним питанням зовнішньої політики, з яким ми матимемо справу протягом наступних двох років», — додала міністерка.

Занепокоєння Купер збігається з попередженням розвідувального альянсу Five Eyes (США, Велика Британія, Канада, Австралія та Нова Зеландія). У спільній заяві від 23 червня 2026 року кібербезпекові відомства альянсу застерегли, що передові моделі ШІ докорінно змінять і наступальні, і оборонні кіберможливості, а часу на підготовку залишилося «місяці, а не роки». Керівникам компаній радять діяти вже зараз: скорочувати поверхню атаки, швидше встановлювати оновлення, ізолювати застарілі вразливі системи та посилювати керування доступом.

ШІ випереджає регуляторів

Заклик Купер прозвучав на тлі першого глобального незалежного наукового звіту про ШІ. 1 липня 2026 року Незалежна міжнародна наукова панель ООН з питань ШІ оприлюднила попередній звіт, центральне попередження якого — наявні запобіжники не встигають за зростанням можливостей технології. Співголова панелі Йошуа Бенжіо заявив, що наука наразі не може гарантувати, що дедалі потужніший ШІ не завдасть катастрофічної шкоди — самостійно або через зловмисне використання. Серед ключових ризиків звіт називає втрату контролю над автономними системами, шахрайство, дезінформацію, кібератаки та біологічні загрози.

Звіт ліг в основу Глобального діалогу ООН щодо врядування у сфері ШІ, який відбувається 6–7 липня у Женеві.

Ширша картина

ШІ — лише одна з тем, які Купер вважає загрозою глобальній безпеці. У есе вона також попереджає про вплив кліматичної кризи, неврегульованої міграції та іноземного втручання на західні ліберальні демократії.

Окремо міністерка пише, що європейські держави мають звикнути до думки: США більше не гарантуватимуть міжнародний мир і демократію — навіть після завершення президентства Дональда Трампа. «Ми більше не повинні очікувати, що США відіграватимуть ту роль, яку колись відігравали. Залишатимуться питання, у яких ми не погоджуємося. Але менша залежність від будь-якого одного союзника зробить нас сильнішими», — зазначає вона.

Купер також виступає за нову структуровану співпрацю з Європою на чолі з «більш європейським НАТО» та за стабільніше, тісніше партнерство з ЄС замість нескінченного погодження окремих елементів торговельних відносин.

Ця стаття Глава МЗС Британії застерігає: без глобальних правил штучний інтелект може стати загрозою масштабу Хіросіми раніше була опублікована на сайті CyberCalm, її автор — Наталя Зарудня

Шкідливе ПЗ — це будь-яка програма, створена, щоб проникнути на пристрій без вашого відома й завдати шкоди: викрасти дані, зашифрувати файли заради викупу, стежити за вами або перетворити компʼютер на ланку чужої мережі. За цією загальною назвою ховаються десятки різних типів — від класичних вірусів до державної кіберзброї. Розбираємо, як вони працюють, чим відрізняються і що справді захищає.

Що таке шкідливе ПЗ

Шкідливе ПЗ (англ. malware, від malicious software — зловмисне програмне забезпечення) — це код, розроблений для кібератак: щоб отримати несанкціонований доступ до компʼютера чи мережі або завдати їм шкоди. У побуті шкідливе ПЗ часто називають «компʼютерним вірусом», але вірус — лише один із багатьох його типів, і між ними є суттєві відмінності.

Коротка історія: від нешкідливих експериментів до кіберзброї

Першими програмами, які вміли самостійно переходити з компʼютера на компʼютер, були експерименти, а не зброя. Creeper на початку 1970-х просто переміщувався між машинами, не завдаючи шкоди. Червʼяк Морріса 2 листопада 1988 року за добу вразив близько 6 000 із приблизно 60 000 підʼєднаних до інтернету компʼютерів — це була перша масштабна мережева зараза, хоча шкоду вона заподіяла радше випадково, через помилку в коді.

Самі терміни тоді ще тільки усталювалися: компʼютерні віруси формально визначив і продемонстрував дослідник Фред Коен у 1983–1984 роках. Справжнє шкідливе ПЗ — створене навмисне заради шкоди чи наживи — масово зʼявилося пізніше, у 1990-х, коли інтернет став комерційним і виникла спокуса ним зловживати. Детальніше про те, як виникло шкідливе ПЗ, читайте в окремому матеріалі.

Основні типи шкідливого ПЗ

Як і легальні програми, шкідливе ПЗ еволюціонувало й обросло різними функціями. Зловмисники нерідко поєднують можливості кількох типів в одній атаці. Нижче — найпоширеніші категорії.

Віруси та червʼяки

Вірус — це код, який копіює сам себе, вбудовуючись у файли чи програми, і зазвичай потребує «хазяїна», щоб поширюватися; багато вірусів попутно псують або знищують дані. Червʼяк натомість поширюється самостійно, від системи до системи, без жодних дій користувача — найчастіше експлуатуючи вразливості в операційних системах чи програмах. Саме здатність до самопоширення робить червʼяки однією з найживучіших форм загроз.

Трояни

Троян маскується під легітимний інструмент — оновлення, корисний застосунок, завантаження — і починає діяти вже всередині системи. Залежно від можливостей, він здатен перехоплювати логіни й паролі, натискання клавіш, знімки екрана, банківські реквізити та потай надсилати все це зловмисникам, а іноді й вимикати захист. Через цю універсальність трояни використовують усі — від поодиноких хакерів до державних шпигунських операцій.

Програми-вимагачі (ransomware)

Вимагач шифрує файли на зараженій системі й блокує доступ, доки жертва не заплатить викуп у криптовалюті. Найчастіше потрапляє на пристрій через фішинговий лист із вкладенням чи посиланням. Глобальний масштаб уперше яскраво показав WannaCry у травні 2017 року: завдяки можливостям червʼяка та експлойту EternalBlue він за лічені дні вразив понад 200 000 компʼютерів у близько 150 країнах.

Сьогодні це передусім бізнес кіберзлочинців. За оцінкою Chainalysis, протягом 2024 року жертви сплатили вимагачам близько 813,55 млн доларів — на 35% менше, ніж рекордні 1,25 млрд у 2023-му. Тенденція обнадійлива: дедалі більше організацій відмовляються платити, а правоохоронці активніше ліквідовують угруповання.

Шпигунське ПЗ (spyware)

Шпигунське ПЗ непомітно стежить за діями на пристрої: історією переглядів, запущеними застосунками, повідомленнями. Воно може прийти у складі трояна, разом із сумнівним розширенням для браузера або через шкідливу рекламу. Найвідоміший приклад комерційного шпигунського ПЗ — Pegasus від компанії NSO Group: він використовував «zero-click»-вразливість у iMessage (не потребуючи жодного натискання від жертви) і застосовувався проти журналістів, активістів і високопосадовців. Apple закрила цю діру в iOS 14.8.

Wiper — шкідливе ПЗ для знищення даних

На відміну від вимагачів, wiper не прагне грошей — його єдина мета знищити дані або зробити систему непрацездатною. Однією з перших таких програм був Shamoon, що атакував саудівські енергетичні компанії. Для українського читача ця категорія особливо актуальна: 23 лютого 2022 року, за кілька годин до повномасштабного вторгнення, по українських організаціях ударив HermeticWiper, уразивши сотні машин щонайменше у пʼяти структурах.

Це була частина ширшої хвилі: ще в січні 2022-го по Україні пройшовся WhisperGate, а в березні — CaddyWiper, що поцілив у банк. Деякі з них маскувалися під вимагачів, повторюючи прийом сумнозвісного NotPetya 2017 року. Докладніше про цей вимір протистояння — у нашому матеріалі про кібервійну.

Рекламне ПЗ (adware)

Мета рекламного ПЗ — змусити вас клікати: кожне натискання приносить зловмисникові дохід. Зазвичай воно не краде дані й не ламає пристрій, а просто дратує спливаючими вікнами. Та на смартфонах наплив реклами легко доводить до екстремального розряду батареї або робить пристрій майже непридатним.

Ботнети

Ботнет — це мережа з десятків, тисяч чи навіть мільйонів заражених пристроїв під єдиним керуванням. Зловмисник віддає команди всім «зомбі» одночасно: розсилає спам, краде дані або проводить DDoS-атаки, затоплюючи жертву трафіком. Класичний приклад — ботнет Mirai у жовтні 2016 року, зібраний переважно з IoT-пристроїв (камер, маршрутизаторів, відеореєстраторів) із заводськими паролями. Він обвалив DNS-провайдера Dyn, тимчасово залишивши без доступу Twitter, Netflix, Amazon і десятки інших сервісів.

Криптоджекінг

У майнінгу криптовалют немає нічого незаконного — на відміну від таємного захоплення чужих пристроїв заради нього. Криптоджекінг непомітно вантажить процесор жертви обчисленнями, через що система може сповільнюватися майже до зупинки «без видимої причини». Поряд із ПК і серверами популярною мішенню є слабко захищені IoT-пристрої.

Безфайлове шкідливе ПЗ (fileless)

Що краще антивіруси виявляють традиційні атаки, то частіше зловмисники переходять до безфайлового ПЗ. Воно не лишає файлу на диску, а працює прямо в памʼяті, зловживаючи легітимними системними інструментами та запускаючи сценарії «з нуля». Через це його важко помітити антивірусом — але воно втрачає силу, якщо системи вчасно оновлюють, а користувачам обмежують права адміністратора.

Як шкідливе ПЗ потрапляє на пристрої

Колись віруси доставляли фізично — на дискетах і дисках. Цей вектор не зник: і досі трапляються атаки, коли заражені USB-накопичувачі «випадково» лишають на парковці біля потрібної організації, сподіваючись на цікавість співробітника. Але сьогодні головний канал — фішинг: лист зі шкідливим вкладенням або посиланням.

Працює це на емоціях. Повідомлення лякає чи спокушає — нібито ви виграли приз, пропустили доставку, маєте терміново перевірити банківський рахунок, сплатити податок чи зʼявитися до суду — і людина клікає, не подумавши. Частина атак узагалі не потребує дій користувача: шкідливе ПЗ проникає через вразливості в мережі та програмах.

Загрози для різних платформ

Колись побутував міф, що жертвами стають лише компʼютери на Windows, а Mac «недоторканні». Це не так: уже від середини 2000-х зловмисники створюють ПЗ спеціально під продукти Apple, і трояни для macOS — буденна знахідка дослідників.

Смартфони ж стали окремою цінною мішенню: вони містять величезний обсяг особистих даних і можуть видати ваше місцеперебування. Більшість мобільних загроз припадає на Android — через велику частку ринку, відкритість екосистеми та можливість установлювати застосунки зі сторонніх джерел; шкідливі застосунки часто маскуються під легітимні. Екосистема iPhone захищена краще завдяки закритому підходу Apple, тож зараження там рідкісні, але цілеспрямовані атаки на конкретних осіб (як той-таки Pegasus) усе ж трапляються.

Окрема історія — інтернет речей (IoT). Маршрутизатори, розумні лампи, відеореєстратори й камери спостереження часто мають слабкий захист, тож їх легко заразити й завербувати в ботнет. А підключену камеру зловмисник може перетворити на інструмент стеження — особливо якщо її «встановили й забули».

Шкідливе ПЗ як зброя міжнародної кібервійни

З огляду на свої можливості, шкідливе ПЗ стало звичним інструментом шпигунства та кібервійни — тим паче що, на відміну від звичайної зброї, тут досі немає чітких міжнародних правил, на кого можна, а на кого не можна спрямовувати атаку.

Stuxnet у 2010 році вважають першою кіберзброєю, що фізично зруйнувала промислову інфраструктуру: проникнувши в ядерну програму Ірану, він вивів з ладу близько 1 000 центрифуг на заводі в Натанзі й відкинув іранські плани на роки. Атаку широко приписують спецслужбам США та Ізраїлю.

Інший знаковий випадок — атака на ланцюг постачання SolarWinds у 2020 році. Зловмисники вбудували шкідливий код у легітимне оновлення програми Orion, яке завантажили близько 18 000 клієнтів компанії; щоправда, цілеспрямовано атакували лише невелику їх частину. Американська розвідка з високою впевненістю приписала операцію російській зовнішній розвідці (угруповання APT29, відоме також як Cozy Bear). Президент Microsoft Бред Сміт назвав інцидент однією з найбільших атак, які бачив світ.

Як захиститися від шкідливого ПЗ

Базова кібергігієна закриває більшість ризиків. Ось що справді працює:

• Своєчасно оновлюйте все. Установлюйте патчі та оновлення ОС одразу після виходу. WannaCry був би безсилим проти систем, на які вчасно поставили доступне оновлення безпеки.
• Робіть резервні копії. Регулярний бекап важливих даних (бажано офлайн) знецінює атаку вимагача: вам просто не буде за що платити.
• Увімкніть багатофакторну автентифікацію. Навіть якщо пароль украдуть, додатковий фактор стане барʼєром. Використовуйте довгі унікальні паролі для кожного сервісу.
• Користуйтеся надійним захисним ПЗ. Антивірусне рішення від перевіреного розробника, яке щодня оновлює бази загроз, перехопить більшість відомих атак.
• Будьте насторожі з фішингом. Не відкривайте несподівані вкладення й не переходьте за підозрілими посиланнями, навіть якщо лист тисне на емоції чи терміновість.
• Обмежуйте права. Не працюйте щодня з-під адміністратора — це звужує можливості шкідливого коду, який таки прорвався.
• Змінюйте заводські паролі на IoT-пристроях. Саме типові логіни й паролі камер і маршрутизаторів живлять ботнети на кшталт Mirai.

І нарешті — навчання. Людина часто стає найслабшою ланкою, але обізнаний користувач, який розпізнає фішинг і думає, перш ніж клікнути, перетворюється на першу лінію оборони. Якщо хочете перевірити стійкість власної інфраструктури на практиці, почитайте, що таке тест на проникнення.

Ця стаття Що таке шкідливе ПЗ: види загроз, як вони працюють і як захиститися раніше була опублікована на сайті CyberCalm, її автор — Семенюк Валентин

Флагманські смартфони можуть залишатися актуальними за характеристиками 5 років і довше, проте ресурс акумулятора та інших деталей обмежений. Коли телефон швидко розряджається та глючить, власник закономірно замислюється про новий пристрій. Але часто достатньо сервісного обслуговування: заміна акумулятора та усунення дрібних несправностей можуть за один день повернути смартфону “друге життя”.

Що найчастіше виходить з ладу в iPhone Pro Max?

Розглянемо тему на прикладі iPhone 15 Про Макс — модель вийшла майже три роки тому, тому у користувачів, які купили його у 2023–2024 роках, акумулятор уже міг помітно втратити ємність. Якщо смартфон активно використовувався щодня й пройшов сотні циклів заряджання, скоріш за все, одного заряду вже не завжди вистачає на робочий день, могла знизитись продуктивність. Може здаватися, що телефон застарів для сучасних програм, але проблему часто можна вирішити заміною батареї Айфон 15 Про Макс у професійному сервісному центрі.

Також часто виходять з ладу деталі, які щодня використовуються фізично або залишаються відкритими для пилу та бруду:

• кнопки;
• порт заряджання;
• динаміки тощо.

Такі запчастини зазвичай замінюються недорого та швидко, але процедура помітно покращить ваш користувацький досвід.

Окремо варто виділити пошкодження після неправильного користування: ударів, потрапляння вологи або сильного перегріву. У таких випадках може постраждати як одна деталь (часто це екран), так і кілька компонентів одночасно. Вартість ремонту в таких випадках варіативна та визначається на діагностиці. Треба зрозуміти, що саме пошкоджено, та подумати, що вигідніше — ремонтувати телефон чи купувати новий пристрій.

Як продовжити термін експлуатації iPhone Pro Max після ремонту?

1. Основне правило, якого варто дотримуватися всім власникам техніки Apple, — використовувати сертифіковані зарядні пристрої та кабелі. Несумісні адаптери живлення можуть прискорювати знос акумулятора.
2. Важливо дбати про захист iPhone від механічних пошкоджень. Для цього підійдуть протиударні чохли, “бампери”, а також захисне скло або плівка на дисплей.
3. Треба уникати перегрівання iPhone, адже це одна з причин прискореного зносу його компонентів, особливо акумулятора, процесора та дисплея.
4. Вчасне оновлення iOS допомагає підтримувати стабільну роботу телефона: так він отримує не лише нові функції, а й виправлення системних помилок, покращення безпеки та оптимізацію продуктивності.
5. Не варто забувати про профілактику смартфона у сервісному центрі. Регулярна діагностика та чистка допомагають на ранній стадії виявити та усунути проблеми, тим самим подовживши строк служби смартфона.

Ця стаття Друге життя флагманів раніше була опублікована на сайті CyberCalm, її автор — Наталя Зарудня

16 червня 2026 року Google почала розгортати Android 17 — нову версію операційної системи з плаваючими вікнами Bubbles, оновленим записом екрана, ігровим режимом для складаних смартфонів і низкою функцій безпеки. Розбираємося, яка зараз найновіша версія Android, що в ній зʼявилося та як перевірити, що стоїть саме на вашому смартфоні.

Великі версії Android зазвичай виходять раз на рік, а між ними зʼявляються щомісячні оновлення безпеки. Іноді Google випускає й точкові оновлення (.1, .2 тощо) — як свого часу перехід з Android 8.0 на Android 8.1.

Коротка історія версій Android

Протягом багатьох років кожна версія Android мала десертну кодову назву, яку чимало людей використовували замість номера. Для повноти картини наведемо стислий перелік версій за кодовою назвою та датою випуску.

• Android 1.5, Cupcake: 27 квітня 2009 року
• Android 1.6, Donut: 15 вересня 2009 року
• Android 2.0–2.1, Eclair: 26 жовтня 2009 року (початковий реліз)
• Android 2.2–2.2.3, Froyo: 20 травня 2010 року (початковий випуск)
• Android 2.3–2.3.7, Gingerbread: 6 грудня 2010 року (початковий випуск)
• Android 3.0–3.2.6, Honeycomb: 22 лютого 2011 року (початковий випуск)
• Android 4.0–4.0.4, Ice Cream Sandwich: 18 жовтня 2011 року (початковий випуск)
• Android 4.1–4.3.1, Jelly Bean: 9 липня 2012 року (початковий випуск)
• Android 4.4–4.4.4, KitKat: 31 жовтня 2013 року (початковий випуск)
• Android 5.0–5.1.1, Lollipop: 12 листопада 2014 року (початковий реліз)
• Android 6.0–6.0.1, Marshmallow: 5 жовтня 2015 року (початковий випуск)
• Android 7.0–7.1.2, Nougat: 22 серпня 2016 року (початковий випуск)
• Android 8.0–8.1, Oreo: 21 серпня 2017 року (початковий реліз)
• Android 9.0, Pie: 6 серпня 2018 року
• Android 10.0, Queen Cake: 3 вересня 2019 року
• Android 11.0, Red Velvet Cake: 8 вересня 2020 року
• Android 12.0, Snow Cone: 19 жовтня 2021 року
• Android 13.0, Tiramisu: 15 серпня 2022 року
• Android 14.0, Upside Down Cake: 4 жовтня 2023 року
• Android 15.0, Vanilla Ice Cream: 15 жовтня 2024 року
• Android 16.0, Baklava: 10 червня 2025 року
• Android 17.0, Cinnamon Bun: 16 червня 2026 року

Як бачите, спочатку оновлення виходили без сталого графіка, але епоха Ice Cream Sandwich започаткувала щорічний цикл оновлення версій ОС.

Ще кілька цікавих фактів:

• Honeycomb була єдиною окремою версією Android для планшетів і працювала паралельно зі збіркою Gingerbread для телефонів. Згодом ОС для телефонів і планшетів обʼєднали, починаючи з Ice Cream Sandwich.
• Ice Cream Sandwich стала чи не найкардинальнішим оновленням Android: вона не лише обʼєднала версії для телефонів і планшетів, а й повністю змінила вигляд системи.
• Спершу Google випускала орієнтовані на розробників пристрої Nexus, щоб показати можливості кожної версії Android. Згодом це переросло в споживчу лінійку Pixel, яку ми маємо сьогодні.
• Android KitKat — перший випадок, коли Google обʼєдналася з комерційним брендом заради випуску Android. Це повторилося і для Android Oreo.

Остання версія Android — 17.0

Останньою офіційно випущеною версією є Android 17. Google почала її розгортання 16 червня 2026 року — спершу на смартфонах Pixel (Pixel 6 і новіших), а вихідний код опублікувала в межах проєкту AOSP. Інші виробники отримуватимуть оновлення протягом 2026 року. Окремі флагманські пристрої дістануть набір функцій Gemini Intelligence пізніше влітку.

Сам по собі Android 17 — не радикальний редизайн системи. Google зосередилася на продуктивності, розвагах і безпеці. Ось головні нововведення.

Bubbles — мультизадачність у плаваючих вікнах

Функція Bubbles дає змогу перетворити будь-який застосунок на компактне плаваюче вікно, яке тримається поверх інших. Достатньо утримати іконку застосунку, щоб згорнути його в «бульбашку». На пристроях з великим екраном бульбашки складаються в окрему панель унизу екрана, тож між застосунками можна перемикатися одним дотиком, а вікно — змінювати в розмірі чи розгортати на весь екран.

Це зручно в дорозі, під час перегляду відео та в роботі: можна тримати під рукою нотатки чи карти, дивитися інструкції або стежити за рахунком матчу — і все це не закриваючи основний застосунок.

Screen Reactions — запис екрана разом із реакцією

Google оновила запис і анотування екрана: зʼявилися нова панель інструментів і функція Screen Reactions. У кілька дотиків можна одночасно записати екран смартфона та себе на фронтальну камеру.

Так ви додаєте свої коментарі й реакції поверх сайтів, застосунків і популярних відео — без зеленого екрана й без перемикання між застосунками.

Ігровий режим для складаних смартфонів

Android 17 додає ігровий режим для складаних пристроїв, що задіює всю площу екрана. Тепер доступна оптимізована розкладка 50/50: зверху — ігрове поле, знизу — динамічний геймпад. Це збільшує і область перегляду, і простір для керування. Режим уже закладено в Android 17 і він стане доступним протягом найближчих місяців. Якщо ви граєте із зовнішнім контролером, доступне нативне перепризначення кнопок.

Крім того, для ігор у високій роздільності Google зробила очищення памʼяті ефективнішим, що зменшує просідання частоти кадрів і ривки.

Безпека та конфіденційність

Android 17 приносить помітний пакет оновлень безпеки. Тепер застосунку можна надати тимчасовий доступ до точного місцеперебування, а також поділитися лише окремими контактами замість усієї адресної книги — це дає більше контролю над даними.

Розширена функція «Позначити як втрачений» (Mark as Lost) у Find Hub дає змогу заблокувати зниклий смартфон за допомогою біометрії. Навіть якщо зловмисник знає ваш PIN, він не отримає доступу до даних і не вимкне відстеження.

Покращення в Live Threat Detection блокують більше підозрілих застосунків і шахрайських схем, а посилений режим Advanced Protection захищає від складніших загроз. Щоб ускладнити життя тим, хто намагається підібрати код, Google зменшила кількість дозволених спроб введення PIN і збільшила паузи між невдалими спробами.

Що ще зʼявилося в Android 17

В оновленні є й менш помітні, але корисні дрібниці: можливість приховати назви застосунків на головному екрані, розширення батьківського контролю на всі пристрої Android, окреме регулювання гучності голосового асистента та гнучкіше керування темною темою.

«Під капотом» Android 17 запроваджує ліміти памʼяті для застосунків, щоб жоден з них не споживав забагато оперативної памʼяті. Це покликане підвищити загальну швидкодію пристрою та подовжити час роботи від акумулятора.

Як перевірити версію Android

Спосіб перевірки залежить від виробника пристрою, але загальні кроки підходять для більшості смартфонів.

1. Відкрийте налаштування: потягніть вниз шторку сповіщень (один або два рази, залежно від виробника) і торкніться значка шестерні.
2. Прокрутіть меню до самого низу й торкніться пункту «Про телефон» (може називатися «Про пристрій»).
3. Знайдіть рядок «Версія Android» — його розташування теж може відрізнятися залежно від пристрою та версії системи.

Як оновитися до останньої версії Android

Коротка відповідь не надто втішна: можливо, поки що не вдасться. За оновлення Android насамперед відповідає виробник вашого телефону — наприклад, Samsung випускає власні оновлення. Безпосередньо Google оновлює лише пристрої Pixel.

Щоб перевірити наявність оновлення, перейдіть у «Налаштування > Система > Оновлення системи» (або аналогічний пункт). Розташування може відрізнятися: скажімо, Samsung виносить його в корінь меню — «Налаштування > Оновлення програмного забезпечення > Завантажити та встановити».

Якщо натиснути цю опцію, система перевірить наявність оновлень, але цілком імовірно, що нічого не знайде. Щойно оновлення стане доступним для вашого смартфона, він зазвичай сам сповістить про це й запропонує завантажити та встановити його.

Єдиний надійний спосіб гарантовано мати найновішу версію Android — користуватися смартфоном лінійки Pixel. Google оновлює ці пристрої напряму, тож вони першими отримують і нову версію системи, і патчі безпеки.

Ця стаття Яка остання версія Android? раніше була опублікована на сайті CyberCalm, її автор — Наталя Зарудня