У сучасній Україні питанням кібербезпеки на державному рівні серйозно почали займатися нещодавно – з тих пір, як Росія разом з “зеленими чоловічками” і “ополченцями” принесла в наші реалії поняття “гібридної війни”, інформаційно-психологічного впливу, кібератаки. Напевно, для більшості громадян ці слова означають не більше, ніж “краудфандинг” або “біткойни”, тобто практично не несуть жодного сенсу. Адже, що таке “кіберпростір”, “кібербезпека”, “кібервійна” та з чим їх їдять залишається загадкою для пересічних українців. Це не купиш в магазині, не принесеш додому, не помацаєш руками. Проте це той невидимий сегмент нашого життя, який впливає безпосередньо і на психічний, і на соціальний добробут суспільства.
Наприклад, чого вартувало Україні поява в мережі десятків російських пропагандистських сайтів таких, як “Російська весна”, “News Front”, “Novorossia TV” та інших паразитів? Ці нешкідливі на перший погляд “інформаційні ресурси” виїли мізки розсудливих громадян і перетворили їх в запрограмованих на ненависть і злобу до всього українського роботів. Навіть школяр знає, що для технічного запуску подібного сайту та схову його коріння десь на теренах Середньої Азії не потрібно докладати багато зусиль. А закрити такий інтернет-ресурс спецслужбам практично неможливо.
Ще один епізод “гібридної війни” – злам хакерами сайту Львівської обласної держадміністрації 18 лютого і 19 серпня 2015 року, коли в першому випадку хакери встановили на зазначеному порталі відео-пропаганду ідеології «ДНР», а в другому – розмістили на ньому фото президента і чиновників РФ з метою пропаганди «русского мира». Робилося це з метою принизити честь і гідність звичайних українських громадян – користувачів мережі Інтернет, а також нівелювати авторитет органів державної влади. В результаті кібератак правоохоронці заблокували сайт Львівської ОДА до моменту усунення наслідків.
Варто відзначити, що в мережі Інтернет США, Китай і Російська Федерація залишаються лідерами за кількістю проведених кібератак. Кожну секунду в світі відбувається до 2500000 DDoS-атак. З серпня 2014 року на сайті http://map.norsecorp.com розміщена онлайн карта хакерських напрямків в режимі реального часу в мережі Інтернет.
У сучасних умовах кібератаки можуть бути здійснені з будь-якого місця, встановити і ідентифікувати яке досить складно: інтернет-кафе, wi-fi системи або із застосуванням комп’ютерів третіх осіб. Кіберзагрози структурам державної влади, відповідальних за підготовку та прийняття рішень, реалізація яких безпосередньо впливає на безпеку країни, можуть призвести до виникнення надзвичайних ситуацій в державі та суспільстві, значних збитків через порушення функціонування систем зв’язку, контролю та управління, а також витоку інформації, що містить державну таємницю.
Потенціал використання мережі Інтернет у військових цілях, що постійно зростає, змушує такі провідні країни світу, як США, Японію, Францію, Великобританію, Китай, в останні роки здійснювати модернізацію власних секторів безпеки і, перш за все, кібернетичної безпеки, віддаючи при цьому головну роль проблемі досягнення інформаційної переваги в управлінні військами і зброєю, а також удосконалення нормативно-правової бази.
У кібернетичній сфері більшість держав світу мають фундаментальні законодавчі акти – національні стратегії забезпечення кібернетичної безпеки. Завдання цих документів – визначити середньо- і довгострокові пріоритети діяльності уряду країни з розвитку системи захисту кіберпростору, деталізувати завдання державних органів у зазначеній сфері.
Україна, зіткнувшись із загрозою “гібридної війни”, була змушена захищати вітчизняний кіберпростір від постійних спроб РФ порушити баланс, вчасно реагувати на кіберзагрози, оптимізувати ресурси для протидії, не маючи законодавчого підґрунтя. Тільки нещодавно була прийнята Стратегія забезпечення кібернетичної безпеки України, де йдеться про координацію, взаємодію і розподіл повноважень і відповідальності органів сектору безпеки і оборони в питаннях кібербезпеки. Документ передбачає побудову національної системи забезпечення захисту кіберпростору, своєчасного виявлення і нейтралізації кіберзагроз, а також запобігання таким з урахуванням практики провідних держав-членів НАТО та ЄС.
Стратегія – тільки початок великої роботи. Державі важливо також прискорити процес із впровадження новітніх інформаційно-комунікаційних технологій в усі сфери суспільного життя. Потрібно посилити відповідальність в контексті забезпечення дотримання власниками об’єктів критичної інформаційної інфраструктури вимог законодавства у сфері захисту інформаційних ресурсів та захисту персональних даних. Також важливо визначити напрямки розвитку національної інформаційної інфраструктури та її інтеграції у світову.
