Умови використання: що насправді приймає користувач, натискаючи «Погоджуюсь»

Позначка «Я прочитав і погоджуюсь з умовами використання» — найпоширеніший підпис в інтернеті й майже завжди неусвідомлений. Документ гортають до кінця, ставлять галочку і забувають. За українським законодавством цієї дії достатньо, щоб виник повноцінний договір. А за останні два роки в таких договорах зʼявився пункт, якого раніше не було: право сервісу використовувати завантажений контент для навчання ШІ-моделей.

Галочка — це підпис

Закон України «Про електронну комерцію» визначає, що відповідь на пропозицію укласти електронний договір може бути надана через вчинення дій, які вважаються прийняттям такої пропозиції, — за умови, що зміст цих дій чітко розʼяснено в інформаційній системі, де розміщено пропозицію. Саме на цій нормі тримається вся конструкція «натиснув — погодився»: жодного паперу, жодного підпису, але договір укладено, і він виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами.

Другий шар, про який зазвичай не думають, — юрисдикція. Умови використання майже завжди визначають, право якої країни застосовується до спору і де його розглядати. Для сервісів зі США це найчастіше законодавство штату Каліфорнія чи Делавер і обовʼязковий арбітраж. Для користувача з України це означає, що навіть очевидно виграшна претензія впирається в процедуру, яку фізично неможливо пройти.

Що зазвичай написано в умовах, які ніхто не читає

Структура таких документів повторюється від сервісу до сервісу. Основне, заради чого їх узагалі пишуть:

• Арбітражне застереження і відмова від колективного позову. Спір вирішує приватний арбітр, а не суд; обʼєднатися з іншими постраждалими не можна.
• Ліцензія на контент користувача. Завантажені фото, тексти й файли залишаються власністю автора, але сервіс отримує право їх зберігати, відтворювати, змінювати і — залежно від формулювання — використовувати для розробки нових продуктів.
• Право змінювати умови в односторонньому порядку. Найчастіше без повторної згоди: подальше користування сервісом вважається прийняттям нової редакції.
• Обмеження відповідальності. Стеля компенсації зазвичай дорівнює сумі, сплаченій за останні дванадцять місяців, тобто для безкоштовного сервісу — нулю.
• Обовʼязки користувача і санкції. Заборона передавати акаунт, втручатися в роботу програмного забезпечення, використовувати чити. Порушення — блокування без повернення витрачених коштів.

Останній пункт рідко сприймають серйозно, хоча санкції не обмежуються блокуванням. У 2017 році Epic Games подала позов проти 14-річного гравця Fortnite за використання й рекламування читів; справа тривала три роки і завершилася мировою угодою в лютому 2021-го.

Ціна непрочитаного: справа подружжя МакГінті

У березні 2022 року Джорджія і Джон МакГінті з Нью-Джерсі дістали тяжких травм у ДТП, коли автомобіль Uber, у якому вони їхали, зіткнувся з іншою машиною. Подружжя подало позов, але Uber зажадав перевести спір в арбітраж — на підставі умов використання, з якими, за версією компанії, Джорджія погоджувалася неодноразово, починаючи з реєстрації у 2015 році. Сама вона наполягала, що оновлену редакцію умов прийняла її 12-річна донька, замовляючи піцу через Uber Eats.

20 вересня 2024 року апеляційний суд Нью-Джерсі став на бік компанії: колегія з трьох суддів постановила, що арбітражне застереження в умовах є чинним і таким, що підлягає виконанню.

Історія на цьому не закінчилася — і це та частина, якої бракує в більшості публікацій. Справа МакГінті стала приводом для законодавчих змін: 8 липня 2025 року в Нью-Джерсі ухвалили закон (P.L.2025, c.93), за яким споживчий договір на певну послугу поширюється лише на цю послугу і не може регулювати купівлю інших товарів чи послуг у тієї самої компанії або повʼязаних із нею осіб. Тобто замовлення їжі більше не визначає умови вирішення спору про ДТП.

Коли компанія відступає — і коли ні

Восени 2023 року Канокпорн Тангсуан померла від анафілаксії після вечері в ресторані на території Disney Springs. Її чоловік Джеффрі Пікколо подав позов, і Disney спробувала перевести спір в арбітраж, посилаючись на умови, прийняті під час оформлення місячної пробної підписки Disney+ у 2019 році. Після суспільного резонансу компанія відкликала це клопотання і відмовилася від права на арбітраж.

Фінал настав у лютому 2026 року: Пікколо подав до суду Флориди повідомлення про добровільну відмову від позову з упередженням, тобто без права подати його повторно. Чи передувало цьому фінансове врегулювання, з доступних документів незрозуміло.

Відступ Disney був винятком, спричиненим розголосом, а не правилом. У типовій ситуації арбітражне застереження працює так, як його написали юристи компанії.

Новий пункт: контент користувача як навчальний матеріал для ШІ

У липні 2025 року WeTransfer оновила умови. Пункт 6.3 нової редакції, що мала набути чинності 8 серпня, надавав компанії безстрокову, всесвітню, безоплатну й субліцензовану ліцензію на завантажені файли — з правом відтворювати, змінювати, створювати похідні твори і комерціалізувати їх, зокрема для покращення роботи моделей машинного навчання. Після хвилі критики компанія за кілька днів переписала пункт, прибравши згадки про машинне навчання, похідні твори й комерціалізацію, і заявила, що не використовує ШІ для обробки контенту користувачів і не продає його третім особам.

LinkedIn вчинив інакше. 18 вересня 2025 року компанія повідомила, що з 3 листопада 2025 року почне використовувати дані учасників — профілі, дописи, резюме, публічну активність — для навчання генеративних ШІ-моделей у ЄС, ЄЕЗ, Швейцарії, Великій Британії, Канаді та Гонконзі. Налаштування ввімкнено за замовчуванням, правовою підставою названо законний інтерес, а відмовитися можна вручну — у розділі Data for Generative AI Improvement. Відмова діє лише на майбутнє: дані, зібрані до цієї дати, залишаються в навчальному середовищі.

Для українських акаунтів тут є суттєвий нюанс. Перелік регіонів, які LinkedIn тимчасово виводив з-під цієї практики, Україну не включав — тобто дані українських користувачів потрапили в навчання ШІ ще на першому етапі впровадження, у 2024 році, без окремого повідомлення й без дати, до якої можна було встигнути відмовитися.

Спільне в обох випадках одне: зміна прийшла не з пресрелізу, а з оновленої редакції документа, який ніхто не читає.

Умови змінюються — і згоди не перепитують

Практика «продовження користування дорівнює прийняттю нової редакції» поширена настільки, що стала галузевим стандартом. Компанія надсилає лист або показує банер, після чого мовчання користувача тлумачиться як згода. Саме так у справі МакГінті арбітражне застереження опинилося в редакції умов, ухваленій значно пізніше за реєстрацію акаунта.

Практичний наслідок простий: лист із темою на кшталт «Ми оновлюємо наші умови» — єдиний момент, коли зміну ще можна помітити до того, як вона набуде чинності.

Що з цим можна зробити за українським правом

Повна безвихідь тут перебільшена. Стаття 18 Закону «Про захист прав споживачів» забороняє включати в договори зі споживачем несправедливі умови — тобто ті, що всупереч принципу добросовісності створюють істотний дисбаланс договірних прав та обовʼязків на шкоду споживачеві. Перелік таких умов у законі не є вичерпним, а нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Окремо варто знати, що ухвалений у 2023 році «євроінтеграційний» Закон «Про захист прав споживачів» № 3153-IX, який значно детальніше регулює дистанційну торгівлю та онлайн-договори, станом на вересень 2026 року ще не набув чинності: його введення привʼязане до припинення або скасування воєнного стану.

Як перевірити умови за десять хвилин

Повне прочитання лишається найнадійнішим способом, але на практиці достатньо цілеспрямованого пошуку по тексту (Ctrl+F):

• «арбітраж», arbitration, class action — чи забрано право на суд і на колективний позов;
• «ліценз», license, derivative works — які саме права передаються на завантажений контент;
• machine learning, AI, «навчання моделей» — чи згадано використання контенту для ШІ;
• «змінювати умови», modify these terms — як оформлюється оновлення документа;
• «третім особам», third parties, affiliates — кому ще передаються дані.

Швидша альтернатива — проєкт ToS;DR (Terms of Service; Didn’t Read), який оцінює умови використання й політики конфіденційності популярних сервісів за шкалою від A до E і пояснює окремі пункти простою мовою. Оцінки доступні на сайті проєкту та в розширеннях для Chrome, Edge, Safari, Firefox і Opera. Це не заміна повного прочитання, але дає орієнтир за хвилину.

І найпростіше правило: якщо в сервіс планується завантажувати чужий або неопублікований матеріал — робочі файли, фотографії клієнтів, чернетки, вихідники, — ці десять хвилин варто витратити. Саме в цій категорії ризик найвищий, а ціна помилки не вимірюється грошима.