Для користувачів ПК старшого віку відповідь на це запитання очевидна, однак для молодих гіків диски A і B завжди були загадковим чином невраховані на їхніх комп’ютерах.
Якщо відкрити розділ «Цей ПК» у «Провіднику», то легко можна помітити, що системний диск з Windows позначається буквою C. Якщо до ПК під’єднано додаткові диски, флешки, SD-карти та інші накопичувачі, вони позначаються як D, E, F і так далі.
Ви ніколи не задавалися питанням, а куди поділися диски A і B? Адже, здавалося б, набагато логічніше назвати системний диск першою літерою алфавіту, а не третьою. І чому, якщо ви підключаєте додаткові пристрої, вони ніколи не отримують літери A або B?
Щоб відповісти на це запитання, доведеться зробити екскурс в історію. Традиція давати дискам літерні позначення з’явилася наприкінці 1970-х років в операційній системі CP/M – Control Program for Microcomputers. Вона була однією з перших популярних ОС для мікрокомп’ютерів, розробленою компанією Digital Research та IBM.
Читайте також: Топ-10 найцікавіших комп’ютерних вірусів в історії
У ті далекі часи жорсткі диски ще не були поширені і коштували приблизно як крило літака, а операційні системи записувалися на гнучкі 8-дюймові дискети. Користувач вставляв носій з ОС у дисковод і працював. А якщо системі було потрібно отримати доступ до якихось додаткових файлів або запустити програму, вона просила вставити ще одну дискету з відповідним вмістом.
На дискетах тоді поміщалися колосальні 250 КБ. І в цей обсяг примудрялися вміщувати операційні системи і текстові процесори!
Багато комп’ютерів у ті роки мали по одному дисководу для гнучких дискет, і використання програм постійно супроводжувалося жонглюванням носіями. Під час копіювання даних комп’ютер повторював: «Будь ласка, вставте вихідний диск у дисковод A…».
Але пізніше домашні ПК стали оснащувати двома флоппі-дисководами: A, щоб запускати операційну систему, і B – для додаткових програм, перезапису дисків тощо.
Читайте також: Історія Caps Lock: Чому ця функція існує?
У 1980 році компанія IBM почала пошук підходящої ОС для свого нового персонального комп’ютера IBM PC і уклала договір з невеликою тоді фірмою Microsoft. Та ж купила у Seattle Computer Products ліцензію на систему 86-DOS, яка була 16-розрядним клоном CP/M. ОС перейменували на MS-DOS і випустили на ринок 1981 року.
Як і в CP/M, тут кожному дисковому пристрою призначали букву. A і B використовувалися для дискетних приводів, а C та інші – для жорстких дисків та інших пристроїв зберігання даних. Перші версії Windows були всього лише графічною програмою-надбудовою для MS-DOS.
Пізніше, коли в 1995-му вийшла перша повноцінна ОС цього сімейства – Windows 95, вона успадкувала традицію призначати гнучким дискам літери A і B. Ця можливість була так глибоко прописана в коді системи, що користувач просто не міг перейменувати ці диски. Навіть коли Windows 95 встановлювали на вінчестер, вона обзивала його C, а A і B дбайливо резервувала за флоппі-драйвами.
