Як з’явився інтернет в Україні: 35 років від першого модему до 35 мільйонів користувачів

Українці підключилися до глобальної мережі майже одночасно з появою у світі першого вебсайту. За 35 років країна пройшла шлях від однієї лінії на 2,5 кілобіта за секунду до 35,3 мільйона користувачів і середньої швидкості мобільного інтернету, яка майже втричі зросла лише за один воєнний рік. У цій історії були п’ятирічна судова війна Google за домен, відставання від Європи на сім років і несподіване лідерство у цифрових паспортах.

Світ напередодні: що відбувалося поза «залізною завісою»

До моменту, коли українські інженери вперше підключилися до глобальної мережі у грудні 1990 року, інтернет на Заході вже мав за плечима понад двадцять років історії. У 1969 році в США запустили ARPANET — мережу Міністерства оборони, яка стала першим прообразом сучасного інтернету, нагадує EBSCO Research. У 1985 році американський Національний науковий фонд створив NSFNET — магістраль, що з’єднала суперкомп’ютерні центри і відкрила шлях до регіональних мереж. У 1990 році ARPANET офіційно вивели з експлуатації, бо мережа вже жила власним життям.

А головне — саме в 1990 році британський фізик Тім Бернерс-Лі, який працював у CERN під Женевою, написав код того, що сьогодні ми називаємо вебом: перший HTTP-сервер, перший браузер і першу мову розмітки HTML. Перша вебсторінка з’явилася в грудні того ж 1990 року. До широкого загалу за межами CERN веб вийшов 6 серпня 1991 року, пише History.com.

Тобто українці підключилися до інтернету буквально за тиждень до того, як перший вебсайт у світі взагалі почав працювати. У цьому збігу — велика частина того драматизму, з якого почалася історія українського інтернету: країна заскочила в потяг, який щойно рушив зі станції.

19 грудня 1990: один акаунт на всю Україну

Київський «Технософт» — Міжгалузевий центр технологій програмування при Інституті кібернетики — у 1980-х розробляв програмне забезпечення для військових цілей. Коли наприкінці десятиліття почалося скорочення фінансування оборонних проєктів, інженери шукали нові ніші. Їм пощастило: вони дізналися, що в Москві кооператив «Демос» зумів встановити зв’язок із Гельсінським університетом і отримав доступ до глобальної мережі. Як докладно описує «Українська правда» у ретроспективі історії української мережі, 19 грудня 1990 року «Технософт» уклав із москвичами контракт на абонентську плату — 20 тисяч радянських рублів за рік, що дорівнювало вартості двох автомобілів.

Швидкість першого українського підключення становила 2,5 кілобіта за секунду. Для порівняння: один сучасний JPEG-знімок із середньостатистичного смартфона на цій швидкості завантажувався б близько 15 хвилин. Але технологія того моменту дозволяла головне — обмінюватися електронною поштою зі світом без чекання три-чотири години на телефонний дзвінок та три хвилини розмови з оператором.

Того ж 1990 року харківські програмісти Тимур Циганок та Олександр Деменщин запустили в місті вузол Fidonet — некомерційної аматорської мережі для обміну повідомленнями, зазначає Speka. Fidonet жила паралельно з ранньою інтернет-інфраструктурою і ще десятиліття залишалася важливим каналом спілкування для українських ентузіастів — особливо в містах, де комерційного інтернету фактично не було.

Навесні 1991 року «Технософт» отримав статус першого українського інтернет-провайдера. Після Києва до мережі почали підключатися Харків, Львів, Одеса. До кінця року вузол ts.kiev.ua обслуговував абонентів з усіх великих міст України, пише Suspilne. Першими клієнтами були наукові інститути та підприємства, які мали закордонних замовників: для них електронна пошта була справжнім дивом — швидкою альтернативою до факсів і телексів.

1 грудня 1992: легендарний Джонатан Постел і домен .ua

Восени 1991 року українські фахівці розпочали переговори з IANA (Internet Assigned Numbers Authority) про делегування Україні власного доменного імені. До того моменту все, що приходило з нашої країни, маркувалося загальним радянським доменом .su. 1 грудня 1992 року домен .ua делегував Джонатан Постел — американський комп’ютерний інженер, якого називають «батьком DNS». Адміністрування домену передали двом українським фахівцям, обраним інтернет-спільнотою, — Олегу Волощуку та Ігорю Свиридову, які займалися цим на громадських засадах, фіксує ProIT.

Через місяць в Україні з’явилися 27 регіональних доменів — по одному для кожної області, плюс окремі для Києва та Севастополя. Першими контроль над своїми доменами отримали Харків, Одеса, Львів та Автономна Республіка Крим. Комерційну доменну зону .com.ua зареєстрували лише влітку 1995 року — і саме з її появи в Україні почалася ера комерційного вебу.

Принципова відмінність української моделі від російської полягала у децентралізації. У росії інтернет від самого початку розвивався під пильним наглядом спецслужб: уже до 1994 року тамтешня мережа «Релком» налічувала близько 300 тисяч абонентів, що створило основу для майбутнього державного контролю. В Україні держава майже не цікавилася інтернетом аж до другої половини 1990-х. Перша офіційна інтернет-конференція з участю чиновників СБУ та інших відомств відбулася лише у 1997 році.

Епоха Dial-up: телефон зайнятий, поки сидиш в інтернеті

Друга половина 1990-х — це епоха комутованого доступу. Користувач набирав номер провайдера через звичайну телефонну лінію, чув характерне «шипіння» модему — і встановлював з’єднання на максимальній швидкості 56 кілобіт за секунду. Телефон під час сесії був заблокований: ніхто не міг ані додзвонитися, ані вийти. Це створювало знайому всім, хто застав той час, побутову колізію — діти просили батьків «вже завершувати», а батьки сварилися за рахунки за телефон.

Україно-американська компанія «Голден Телеком» створила перші в країні корпоративні мережі інтегрованого доступу до інтернету. У 2000 році в Україні налічувалося приблизно 200 тисяч інтернет-користувачів — менше половини відсотка населення. Для контексту: у тому ж 2000 році у Швеції рівень проникнення інтернету сягав 46%, у США — 43%, у Польщі — близько 7%.

У 2000-х в Україні почав масово з’являтися широкосмуговий інтернет — спершу через технологію ADSL, потім через прокладені по дворах виті пари до квартир. Невеликі районні провайдери з’являлися як гриби після дощу: іноді — лише на одну вулицю чи один житловий комплекс. Така фрагментованість і конкуренція на місцевому рівні створила парадокс: український домашній інтернет у середині 2000-х нерідко був швидшим і дешевшим, ніж у багатьох країнах Західної Європи.

П’ятирічна війна за google.ua

Одна з найкурйозніших історій українського інтернету — судова епопея Google за власне доменне ім’я. Ще у 2006 році, коли американська корпорація лише вивчала український ринок і відправила сюди скаута Дмитра Шоломка, місцевий підприємець випередив її. Він зареєстрував товариство «ГОУ ОГЛЕ» (саме так, із двома словами і пробілом), отримав на нього торгову марку та делегував собі домен google.ua, описує AIN. Користувачів, які вводили в адресному рядку google.ua, автоматично перенаправляли на сайт знайомств «Кохаймось!»

У різний час тому ж підприємцю належали домени forbes.ua, interfax.ua та naftogaz.ua — український ринок тоді переживав справжній бум кіберсквотингу. Google пішов до суду. У лютому 2009 року Господарський суд Києва зобов’язав «ГОУ ОГЛЕ» передати домен. Власники подали апеляцію. У червні 2010 року Київський апеляційний суд прийняв сторону Google. Офіційно Google отримав права на google.ua лише 21 липня 2011 року — через п’ять років після початку розгляду. Увесь цей час українська версія пошуковика працювала на тимчасовому домені google.com.ua. У 2012 році корпорація так само відсудила в кіберсквотера домен youtube.ua.

Ця історія мала і ширші наслідки. Адміністратор українського домену — компанія «Хостмастер» — згодом перейшла до використання UDRP (Uniform Domain Name Dispute Resolution Policy), єдиної політики розв’язання доменних спорів, яку підтримує Всесвітня організація інтелектуальної власності. Це дозволило швидше розглядати схожі справи і захищати власників торгових марок від кіберсквотерів.

3G запізнився на сім років. 4G — ще на три

Якщо якась цифра найкраще ілюструє відставання українського мобільного інтернету від європейського, це сім років. Саме на стільки 3G у нас запустили пізніше, ніж у більшості європейських країн, — зазначає Impression Electronics. Причини — переважно регуляторні: тривалі суперечки щодо розподілу частот, частина з яких була зайнята українськими спецслужбами.

23 лютого 2015 року Національна комісія з регулювання зв’язку та інформатизації нарешті провела тендер. Усі три великі оператори — «Київстар», «Астеліт» (бренд life:)) та «МТС Україна» (нинішній Vodafone) — отримали ліцензії на UMTS. Умови були жорсткі: запуск у всіх обласних центрах протягом 18 місяців, у райцентрах і містах з населенням понад 10 тисяч осіб — протягом шести років, фіксує Вікіпедія.

Українці компенсували відставання швидкістю адаптації. Уже в серпні 2016 року 3G користувалися понад 15 мільйонів абонентів — близько 25% ринку. До 2018 року всі великі оператори перейшли на 4G, який так само швидко став стандартом у містах. У 2024–2026 роках в Україні поки немає комерційного 5G: дискусії про його запуск тривають, але реальні роботи стартують після завершення активної фази війни.

Кібервійна: коли інтернет стає полем бою

З 2014 року український інтернет із каналу зв’язку перетворився ще й на поле бою. Росія системно використовує українську цифрову інфраструктуру як випробувальний полігон для своїх кіберможливостей — і це той аспект, без якого не можна зрозуміти сучасну українську мережу.

Уночі на 23 грудня 2015 року російські хакери атакували внутрішню мережу «Прикарпаттяобленерго». Вимкнули близько 30 підстанцій. Приблизно 230 тисяч мешканців Івано-Франківщини залишилися без світла на одну-шість годин, повідомляє «Економічна правда». Атакуючі використали троянську програму BlackEnergy. За оцінкою експертів та фахівців Міністерства національної безпеки США, які допомагали у розслідуванні, це був перший в історії підтверджений випадок знеструмлення внаслідок кібератаки. Менш ніж через рік, у грудні 2016 року, той самий сценарій повторили проти київської енергомережі — атакована підстанція «Північна» «Укренерго» залишила без струму на годину частину правобережного Києва.

27 червня 2017 року сталася найбільша в історії України кібератака — вірус NotPetya. Замаскований під програму-вимагач, що вимагав 300 доларів у біткоїнах за розблокування комп’ютерів, він був інструментом руйнування, а не вимагання. NotPetya заразив близько 12 тисяч комп’ютерів в Україні, паралізував банки, аеропорт «Бориспіль», метро в Києві, міністерства, медіа та десятки приватних компаній. У листопаді 2017 року ЦРУ США офіційно встановило, що за атакою стоять підрозділи російського ГРУ. Збитки від NotPetya по всьому світу оцінюють у понад 10 мільярдів доларів — це досі найдорожча кібератака в історії.

Уроки, винесені з цих подій, формували сучасну індустрію кіберзахисту в усьому світі. Україна де-факто стала живою лабораторією, де NATO, Microsoft, ESET та інші актори тестували свої підходи до захисту критичної інфраструктури.

24 лютого 2022 і прибуття Starlink

Повномасштабне вторгнення росії 24 лютого 2022 року поставило перед українською мережею нове завдання: вижити під обстрілами. Російські війська свідомо нищили телекомунікаційну інфраструктуру в окупованих регіонах і намагалися перепідключити їх до власних мереж. У перші тижні війни вибиті були сотні базових станцій і десятки магістральних ліній.

Тодішній віцепрем’єр-міністр і міністр цифрової трансформації Михайло Федоров публічно звернувся до Ілона Маска з проханням надати Україні термінали Starlink — супутникового інтернету від SpaceX. 28 лютого 2022 року перша партія станцій прибула в країну. До червня того ж року в Україні працювало понад 12 тисяч терміналів. До лютого 2023 року їхня кількість зросла до 42 тисяч, повідомляв Федоров «Суспільному». Starlink став критичним інструментом не лише для військових, а й для лікарень, шкіл та медіа в деокупованих або прифронтових громадах.

Втім, історія Starlink в Україні має й тіньовий бік. У вересні 2022 року, коли ЗСУ намагалися витіснити російські війська з Херсонщини, Ілон Маск особисто наказав інженерам SpaceX відключити термінали в районі Берислава. У результаті дрони перестали працювати, артилерія втратила точність, а одна з операцій з оточення росіян зірвалася. Як з’ясувало Reuters, це був перший задокументований випадок прямого втручання приватного бізнесу в перебіг воєнної операції. Цей епізод запустив у багатьох країнах дискусії про надмірну залежність військових та цивільних від супутникових сервісів одного приватного власника.

Дія: «держава у смартфоні»

У серпні 2019 року в Україні створили окреме Міністерство цифрової трансформації — і це стало точкою відліку для одного з найамбіційніших цифрових проєктів у Європі. Застосунок «Дія» (Держава і Я) запустили у лютому 2020 року. Через нього сьогодні можна отримати десятки державних послуг — від реєстрації бізнесу за 5 хвилин до оформлення допомоги з відновлення житла.

23 серпня 2021 року Україна стала першою країною у світі, де електронні паспорти в смартфоні набули такої ж юридичної сили, як їх паперові аналоги, зазначив тодішній міністр Михайло Федоров. Під час пандемії COVID-19 «Дія» першою в Європі видала цифрові ковід-сертифікати. Під час війни через «Дію» оформлювали виплати ВПО, заявки на компенсацію за зруйноване житло, реєстрацію бізнесу в нових громадах. Цифрова держава, побудована за п’ять років, стала однією з причин, чому українська економіка взагалі продовжила функціонувати під час повномасштабної війни.

Україна-2026: 35,3 мільйона користувачів і інтернет швидший за більшість Європи

Станом на жовтень 2025 року в Україні налічувалося 35,3 мільйона користувачів інтернету. Рівень проникнення мережі сягнув 89,6% від загального населення країни. Це останні актуальні дані звіту Digital 2026: Ukraine від міжнародної дослідницької компанії DataReportal у партнерстві з Kepios, опублікованого 8 листопада 2025 року.

Лише за рік (з жовтня 2024 до жовтня 2025) кількість українських інтернет-користувачів зросла на 3,9 мільйона осіб — або на 12,4%. Це один з найбільших стрибків у Європі, який значною мірою пояснюється відновленням зв’язку у деокупованих громадах, активним розгортанням Starlink та переходом тих, хто раніше не користувався інтернетом, до цифрових сервісів через «Дію».

Найвражаючий показник — швидкість мобільного інтернету. За даними Ookla, наведеними у звіті DataReportal, медіанна швидкість завантаження мобільного інтернету в Україні в серпні 2025 року сягнула 58,73 Мбіт/с — це на 193% більше, ніж рік тому (тобто майже втричі). Фіксований інтернет показав скромніше зростання: 88,01 Мбіт/с порівняно з 81,84 Мбіт/с роком раніше (плюс 7,5%). Для контексту: середня швидкість мобільного інтернету у Великій Британії станом на середину 2025 року була близько 47 Мбіт/с, у Польщі — близько 50 Мбіт/с.

Інші актуальні цифри з того ж звіту Digital 2026: Ukraine: 55 мільйонів активних мобільних з’єднань в Україні (140% від населення — багато українців користуються двома SIM-картами); 93,9% мобільних з’єднань підтримують 3G, 4G або 5G; 23 мільйони активних користувачів соцмереж — це 58,5% населення. Найпопулярніша платформа — YouTube (23 мільйони українських користувачів), за нею TikTok (19 мільйонів дорослих) та Facebook (14,2 мільйона).

Окрема цікава деталь зі звіту: 10,4% населення України (4,07 мільйона осіб) станом на кінець 2025 року залишалися «офлайн». Здебільшого це люди старше 65 років та мешканці прифронтових та деокупованих громад, де відновлення інфраструктури триває.

Що далі

За 35 років український інтернет пройшов шлях від одного дослідного акаунта на весь Київ до інфраструктури, від якої залежить функціонування держави, армії, банківської системи, освіти і медицини. Це історія, у якій є тривалі періоди відставання (3G на сім років пізніше, ніж у Європі) і епізоди світового лідерства (перші у світі електронні паспорти, найбільша в історії кібератака NotPetya як полігон для всього світу).

У 2026 році головні напрямки розвитку — це підготовка до комерційного запуску 5G, розширення супутникового покриття, цифровий експорт «Дії» в інші країни (Естонія, Колумбія, Косово та інші вже працюють над власними версіями платформи на основі українського досвіду), а також — найважливіше — захист критичної інфраструктури від нових кібератак. Зрештою, в Україні інтернет давно перестав бути просто технологією. Він став одним зі стратегічних ресурсів країни.